7 розділ " Неприязнь"

 Рей прийшов за 20 хвилин до зазначеного часу, і так як ми обоє вже були тут, вирішили не гаяти часу та почати трішки раніше. Спочатку я показала йому свою розминку, на щастя, реакція Рейдена не виявилась настільки поганою, як я очікувала. Його тішила моя розтяжка, це б мало допомогти в танці, а ще так у нас з'являється можливість додати гімнастичні елементи ччи щось в цьому роді. Загалом партнер сьогодні був у гарному гуморі. Коли ми вирішили попити води, я згадала, про що хотіла спитати у хлопця.

– Рейден...

– М? Щось хотіла спитати?

– Як ти вчора дійшов до друга, не промок?

– Хах невже хвилюєшся?

– Ні, просто не хочу, щоб ти потім простуду приніс і мені.

– Тоді можеш не перейматись, прийшов ще до початку ливня. Сухий, цілий і без простуди. Сама то як дійшла?

– Ти ж і так знаєш, - хлопець припідняв брови. – Ти провів мене фактично до дому, як я могла погано дійти чи промокнути?

– Та добре-добре, зрозумів. Давай вже танцювати, - сказавши це, він пішов підключати музику. Я ж мимовільно кинула погляд на своє коліно. "Тільки витримай прошу", як же я хочу зробити все, як і під час тренування. Тим більше зараз ранок, біль гостріше відчувається під вечір.

 Заграла добре знайома мелодія, проте Рей не спішив підходити. Темноволосий пропалював мене поглядом, я добре розуміла, що це значить. Трішки подумавши, я кивнула йому і він увімкнув все заново. Я довірилась музикі, нехай веде мене, тоді то я не схиблю. Рухи в голові відтворювались в своїй логічній послідовності, наче нічого не забула. Різкі жести, натянуті носки, проте напів зігнуте коліно. Як би я не намагалась щось з цим вдіяти, як тільки я його втягувала, відчувала поколування в м'язах. Що ж я старалась як могла, але стара травма підводить.

– Вже краще Лін.

– Дякую.

– Але твоє коліно, серйозно~. Потрібно щось з цим робити, інакшевиглядатиме недопрацьовано, - я сіла на ламінат, розтираючи болючю точку. Він підійшов і присів біля мене.

– Що...? - розгублено дивилась на нього я.

– Втяни коліно, - я послухалась, хоч це і було боляче, – Це не до кінця. Я надавлю трішки? - і я кивнула. Навіщо я тільки це зробила, ніхто не міг знати. Хлопець положив руку на колінну чашечку, притискаючи її до підлоги. На секунду я скривилась - боляче. Коли ж Рей відпустив, нога знову зігнулась, тому він надавив ще разок.

– Рейден, - це вже починало злити.

– Що? Що вже не так?

– Може досить.

– В тебе щось з коліном? Інакшої причини чому ти не можеш виконати цей рух, я не бачу.

– Ні, в мене все нормально.

– Тоді хоча б спробуй постраратись. Те як ти танцюєш з дівчатами, і що ти робиш зараз - дуже сильно відрізняється. Хоча і там це коліно помітно, просто людей більше і не так звертається увага.

 Інша частина репетиці пройшла спокійно, якщо це можна так назвати. Хоча я й поїла лише в вечері, часу критично не вистачало.Він критикував все, навіть коли я добре робила. Хлопець придирався, адже все, що не стосувалось коліна, в мене виходило добре. Нарешті час заняття добіг кінця, з дітьми все ж працювати простіше. До кінця дня ми з моїм партнером не пересікались, що було на краще. Я майже не виходила з залу, а він і не заходив, може це навмисне.

 Промайнув тиждень, за який відбулося ще одне єдине заняття, воно було таким же як і попереднє. І знову новий день-ранок, знову я сиджу в пустому залі, і знову я забула поснідати. Сьогодні не хочу чекати, краще збігаю в найближчий магазинчик і щось куплю.                                                                         Я одягла плащ та перевзулась, на вулиці холодно, принаймні для мене. Я вийшла і спинилась, щоб поглянути на небо, було хмарно з проясненнями. Хмарки ганяв вітер, що й розпушувало їх. Небо сьогодні гарне. Я дійшла до місця призначення і розчарувалась: на крамничкі висіла табличка "Відчмняємося о 9:00". Я поглянула на годинник 7:29 - рано... Я пройшлась по околицях, все закрито, тому всілась на лавку в парку, почекаю трішки з неба погоди. В навушниках грала спокійна музика, тому я заплющила очі, впала в такзваний режим очікування.

– Мейлін! - я розплющила очі, переді мною стояв Рейден.

– Доброго ранку, - прохрипіла я і знову заплющила очі. Рей присів поруч, схоже він дивився на мене, навіть не те що дивився, він розглядав.

– Ти впорядку? - невже в його голосі просковзнули нотки хвилювання.

– Таак.

– Точно? Ще рано, чому сидиш тут, та й не дуже тепло.

– Я просто чекаю поки відчиниться магазин, все нормально.

– Кава в залі закінчилась?

– Та ні, з чого ти взяв. Я просто не снідала.

– І часто ти так, просто не снідаєш?

– Відносно. Я просто не встигла.

– В мене є бутерброд магазинний. Запакований якщо що.

– Та не потрібно, я почекаю.

– Так буде швидше, хоч поїси.

– Угу, а за це, що тобі потім?

– Я не настільки..., - він обірвався на півслові.

– Не настільки хто? - хитро скривилась я.

– Їж давай, - я забрала з його рук сендвіч. – Сьогодні спробуємо інший танець. Там до речі декілька підтримок є, - я перевела на хлопця погляд. А мене спитати він не забув? Після всіх колишніх партерів, я не погоджуюсь на підтримки. 

– Ти нікого спитати не забув? Я не погоджуюсь на підтримки.

– Лін, не має причин відмовлятись. Ми спробуємо, я ж не впущу тебе. 

– Рейден!

– Я розумію, що я тобі не довподоби, але робота є робота. Хоч іноді постарайся для нашого спільного результату, - іноді... Він сказав іноді? Я віддаю всю себе танцям, але ж після 8 - 10 годин, нога поранена не витримує. В мене постійно фіолетові або до крові розбиті коліна, навіть з наколінниками. Так зазвичай вони погано допомагають, всерівно боляче. Я викладаю в танець емоції, адже танцювати з лицем "мені на все начхати" - не варіант, це те, що так відштовхує. І він каже іноді.

– Я піду, мене друг хотів побачити, - сказавши це, зовсім без емоцій, я підвелась на дерев'яних ногах і поплелась в бік магазину. Я з'їла четвертинку сендвіча, їх там було двоє, інше вирішила залишити темноволосому. Мені було неприємно. Я ж не можу його винити? Проте й лишатись там не захотіла, хоч ніякий друг мене й не чекав. Рейден хоче кращого виступу... А я теж цього хочу...