6 розділ " Я закрутилась"

– Лінні, це Е Чжун, Чжун це Мейлін.

– Твоя дівчина?

– Сестра! - одночасно протараторили ми, а хлопець дзвінко розсміявся. Його голос видався мені справді мелодійним.

– Чжуні, я ж вже говорив - в мене нікого немає, - насупився брат, я ненавмисне пирснула з сміху.

– Не називай мене так при комусь, я ж просив. Можуть не те ще подумати, - якось соромно посміхнувся хлопець. Я ж запримітила як посмутнішав погляд брата.

– Вона моя сім'я, я їй все довіряю.

– Я не це хотів сказати, просто... Вибач, я тебе образив.

– Нічого, все нормально, - скривив награну посмішку Демін.

– Демііі, - стукнула я брата в бік.

– Вам зробити чай? - я з Е Чжуном переглянулись, проте заперечувати не стали. Ми вийшли у вітальню. Я всілась в кут дивану і взяла подушечку, обійняла її.

– Демін розповідав про тебе, - почала я.

– Про тебе теж. Емм, можна дещо в тебе спитати?

– Звичайно, якщо хочеш, запитуй відразу.

– Як останнім часом себе почуває Демін? - таке питання поставило мене в ступор, я не очікувала.

– Ну наче нормально... Вчора, ближче до ночі, він активнічав щось, прибирав, тренувався. Зазвичай під ніч Демін вже сонний, як лемурчик.

– Сьогодні він сам не свій: майже весь час мовчить і десь літає в себе в думках. Ти краще його знаєш, може я чимось образив твого брата? Я справді не розумію, - я бачила, що він говорить щиро, його очі сумні-сумні то дивились на мене, то в підлогу. Він був розгублений.

– Я схоже знаю в чому річ. Твоєї вини тут немає, не сумуй, м? - його кутики губ сіпнулись.

– Я хочу йому допомогти, він завжди змушує мене посміхатись. Сподіваюсь побачити і його справжню посмішку.

– Обійми його.

– Ш-що...? - його голос ледь затремтів.

– Аее та нічого, то я так, - я відвернулась і втупилась у вікно.

– Демін любить обійматися? Він ніколи не говорив цього. 

– Він тактильний лише з найріднішими.

– Коли ми вітались, я хотів обійняти його, але він увернувся.

– Він що зробив? Хх дурник. Ааа там де ви зустрілись випадково не було поруч когось?

– Ми в судії зустрілись. Там дівчина була, біловолоса і висока.

– Тіна, якщо то справді вона, я можу зрозуміти чому він так вчинив. Дівчина давно закохана в нього, вона часто-часто йому про це говорить, проте він не розділяє її почуттів.

– Тепер я ще більше почуваюсь винним.

– Тут винна скоріше вона - ніяк не ти. Тіна не розуміє слова "ні", вона намагається його переконати, що вона найкраща. Правда, його думку не змінити.

– Йому вже хтось подобається?

– Ви про кого? - увійшов братик з чаєм.

– Та ніпрокого, - Чжун різко підвівся. Демін вручив мені чашку, а кружечку друга поставив на столик. Його обличчя пронеслось біля Е Чжуна, що той аж відхилився. Хлопці стояли один проти одного. Раптом Чжу ступив крок до брата і обійняв його, обличчя Міна в той момент просто потрібно було бачити. Його руки спочатку висіли донизу, але він змусив себе поворухнутись, щоб не стояти як стовп. Вони обійнялись, хлопець хотів відступити, але брат не розімкнув коло з рук.

– Прошу, постій так ще трішечки.

 Коли вони розірвали обійми і поглянули на мене, я забула як говорити. Це була повна перезагрузка. Щось між ними дивне твориться, вони наче й хочуть цього, але їм і боляче дивитись один одному у вічі. Хоча не тільки в них так, я теж не можу дивитись на Рейдена. Правда причина там трішки інша. Мені соромно і прикро, і наче дратує він мене, але ж я дивлюсь на те як він танцює і сама тянусь до нього. Він викликає змішані емоції, мабуть, ми просто ще не звикли одне до одного.

– Ей Мей, ти тут? 

– Ой так, вибачте, ви щось казали? - вирвали мене з роздумів вони.

– Демі запитував чи хочеш ти подивитися серіал з нами?

– Аа ні, я краще піду в свою кімнату. Не буду вам заважати...

– Але ти не заважаєш! - знервовано, протараторив Чжун.

– Та добре-добре. Я піду, гарного перегляду, - і я сковзнула в відчинені двері. Сподіваюсь вони добре проведуть час разом. Може хоч поговорять, вияснять що їх хвилює... А може й ні, не зовсім це моя справа, Чжун і брат мають самі розібратись. Хоч я і хвилююсь за майбутнє свого старшенького, проте це його життя і краще він розбереться зі своїми почуттями самотужки.

 Я прочинила двері кімнати і тутчасу переодяглась в піжамку, завалилась на ліжко. Завтра буде важкий день, але про це думати потрібно вже завтра. Я заплющила очі, слухаючи вітер за вікном - зривався дощ. Цікаво чи дійшов Рей, адже було б не дуже добре, якби він промок, ще застудиться. Правда мене це не має хвилювати, але мені ж з ним танцювати доведеться, тож не в моїх інтересах, щоб він хворів. Насправді, я можу в нього спитати чи він вже дійшов, номер його в мене є... Це буде дивно виглядати, краще дізнаюся завтра.                                                                                                                                        В думках виплив його образ, темне, майже чорне волосся, що через погоду, виглядала вологим, проте навіть так лежело ідеально. Він дивився на мене зверху вних, але не було схоже на те, щоб він мене призирав. Коли він говорить про танці, його очі палають - коли ми танцюємо разом - він угаса. Складалось приблизно таке враження, поки що я тяну його донизу. Або ж я помиляюсь і він не вважає так. Я маю працювати ще більше, не тільки для нього, для нашого партнерства, але й для себе та своїх вмінь. З такими роздкмами я й не помітила, як пройшла година.                                                                      Взявши книгу з тумбочки біля ліжка, я випала з цього світу ще на три години. На годиннику було 21:40, коли я вирішила повторити танець. Музика повторювалась по сотні разів, поки я не опустилась на коліна, сили вичерпались. Можливо повторю ще завтра декілька разів. Хоча кого я обманюю, ці "декілька разів", як і завжди, затягнуться на десятки повторень.