Хто ж такий цей вовк?

Пошук цього вовка зайняло в мене дуже багато часу. Я не помітила як почало сутеніти й настала ніч. Дякую бабусі за таку велику бібліотеку (я не могла залишити цей скарб в старому домі тому перевезла все сюди). Я знайшла багато цікавого про виготовлення ліків, вирощування різних рослин і їх збирання, також багато всього про тварин, але саме цього вовка я не знайшла. Писалося про східного, гірського, арктичного, але вони не підходять під опис. Так і не знайшовши абсолютно нічого пішла спати.

Зранку я вирішила йти до місцевої бібліотеки. Звісно мені треба хвилин п'ятнадцять аби дійти до міста. Люди там живуть добрі та привітні. Вони допомогли мені з переїздом. Але є і такі які бояться мене. Вони думають що я відьма, а все через мою незвичну зовнішність. Моє довге руде волосся на сонці переливається медовими відтінками тому я одразу перевернула до себе надлишкову увагу. А мої небесні очі затягують неначе в озеро. Звісно я ніяка не відьма, а лише знахарка яка любить поодинокий спосіб життя тому я живу якомога далі від людей. Нарешті зайшовши до бібліотеки я привіталася з Карлом він працював тут бібліотекарем. Обравши книги й сівши за стіл я почала читати.

Просидівши так п'ять годин я дізналася що взагалі таких вовків не існує, але є демони які з-за допомоги копіювання тварин можуть бути деякий час на землі. З цього виникає ще більше питань. Чи справді існують демони? Якщо так, то чого він блукав в лісі й у вигляді вовка?

- Ліліт.

Також чому він гнався за мною?

- Ліліт!

Взагалі є варіант що від страху я уявила його більшим ніж він є насправді.

-ЛІЛІТ!- хтось кликав мене.

Я взагалі не помітила як до мене підійшов Карл.

- Пробач я замислилася і не почала що ти кликав.- я трохи відсунулась, бо він стояв занадто поряд.

- Я хотів тебе покликати повечеряти й може трохи погуляти. Як тобі ідея?

Взагалі я не хотіла цього. Про нього ходили дуже неприємні чутки і я не хотіла б перевірити правда це чи ні.

- Пробач Карле, але сьогодні аж ніяк. Мені ще треба зайти до тітки Ребекки вона мене чекає.

- Я ж сподіваюся ти не збрехала що тебе чекають аби не йти зі мною?- він казав це роздратовано. Я не перший раз йому відмовляю і в цей теж повинна якось втекти.

- Так мене справді чекає Ребекка. - казала я це взявши останню книгу і підходячи до дверей.

- Почекай,- казав він дуже сердитим голосом.- я ще не відпустив тебе.

Він схопив мене за руку коли я була вже біля дверей.

- Відпусти мені взагалі то боляче. - він стиснув мою руку ще сильніше.

- Я не відпущу поки ти не погодишся піти зі мною на побачення.

Я намагалася вирватися, але він

міцно тримав мене.