Розділ 9

(Книга завершується. Це передостання глава. Скоро кінець. Прошу, підписуйтеся на канал, читайте книгу, пишіть і радьте її друзям. Бажаю успіхів!!!✒️)

  Ніжне і молоде тіло Катріни потрапило під удар автомобіля. Катріна упала в кількох метрах від зупинки трамвая. Переляканий водій хутко набрав номер швидкої по сусідньому придорожньому телефону. Катріна лежала без сил. Її боліло усе тіло від рук до ніг. Вона не могла порухати рукою, і правою ногою. Мабуть перелом, або вивих. Дуже сильно боліли ребра, бо весь удар прийшов по них. Із носа і голови текла кров через звичайний забій. Водій спробував пробудити її зі стану шоку, але марне було його старання. Катріна ледь не мертвими очима дивилася на небо. Крізь заплакані очі вона бачила як летять птахи. Хмаринки вкривають сонце☀️, а вітер колише дерева біля обочини. Тоді вона привернула увагу водія хриплим і наляканим голосом. 

 - Я слухаю вас, вибачте мене, я повинен був... - вона перебила його й попросила про одне.

 - Прошу - хрипло сказала вона - Наберіть ось цей номер і скажіть у яку лікарню їхати.

 - Добре, я...я хутко...хутко! - водій взяв номер телефону і подзвонив на нього. По телефону заговорив чоловік грубим голосом і запитав.

 - Так так, це "Caffe de flóre". Ви чогось бажаєте?

 - Мені потрібен якийсь Міккі, дайте йому трубку.

 - Міккі? Для чого вам наш офіціант? Хто ви та..... - водій лячним криком перебив його.

 - Слухай ти, якщо я сказав дати трубку Міккі, значит дай бляха йому трубку!!!

 - Не кричіть, зараз я його закличу.

  Міккі тим часом перебував за роботою. Він розносив страви замовникам. Головний підійшов до нього і сказав, що якийсь мерзенний тип кличе його до телефону. Здивований Міккі одразу підійшов, взяв трубку і почав розмову.

 - Ало? Це Міккі.

 - Міккі, добре, ти мені зараз потрібен!

 - Хто це?

 - Я незнаю як, але вислухай мене. Приїжджай у лікарню на бульварі Монмартр і то хутко.

 - Що трапилося, хто це?

 - Дурень, не питай, просто їдь!

   Міккі в нервах поклав трубку і одягнувся у неробочий одяг. Він кинув все і не звертав уваги на крики боса. Він сів у авто брата, який дописав каву біля нього і попросив везти його на бульвар Монмартр. Брат не питаючи, що сталося завів авто і помчав на повній швидкості. 

  Тим часом швидка уже забрала Катріну до лікарні. Водій, що був винуватцем цього всього був заарештований, але по проханню Катріни його пообіцяли одразу ж випустити. Катріна мліла. Їй бракувало дихання. Її усе боліло. Легкий дотик і біль була неймовірною. Вона бачила лише дах автомобіля швидкої допомоги, який розпливався на її очах. Лікарі робили свою роботу. Катріна не відчувала ні болі від голок, ні гіркоти таблеток, ні нічого. Її боліло все і без того. Уже недалеко виднілися лікарня на бульварі Монмартр. Авто швидкої допомоги під'їхало до гаражу і на ношах медбрат із медсестрою почали нести її до палати. Міккі уже прибув. Він бачив, як її несуть до дверей. Він перелякано підбіг до неї, а його брат підійшов слідом. Катріна не могла зрозуміти, що він поруч, але він все-таки тримав її за руку. Її рука ставала все більш холодною. Ніби вона от-от втратить свідомість і покине цей світ. Рани були не сильними, але два вивихи і перелом ребра з внутрішнім кровоточінням давали про себе знати. Міккі хотів пройти до палати із нею, але лікар заборонив йому заходити.

  Міккі сів на лавку очікувань і нахилив голову до долини, прикривши лице руками. Його чоло було вкрите потом, а очі налякані. До нього підійшов його брат і обійняв. Він хотів заспокоїти його, але нічого не вдавалося. Тоді Міккі сам заговорив до нього.

 - Лише два дні. Два дні я був з нею - він говорив убито ніби винив себе у тому, що сталося - А зараз вона лежить у лікарні, з такими травмами. Я незнаю....незнаю.... - тоді брат стукнув його по голові рукою і попросив закрити рот.

 - Ти можеш зібратися, шмата?! Це не ти у цьому винен!

 - Вибач, я...я зірвався. Емоції...це все емоції.

 - Я розумію, але щоб їх не було потрібно заспокоїтись. Хочеш її побачити?

 - Хочу! Дуже хочу!

 - Тоді я влаштую. Ввечері зустрінемося тут.

  Брат Міккі пішов до автомобіля, а сам Міккі очікував хоча якоїсь новини, що там з Катріною. 

  Настав обід. Лікарі збиралися в трапезній, щоб скуштувати смачного обіду після важкого робочого дня. Міккі заснув на лавці очікувань. Він склався у клубочок і спав. Його розбудив головний лікар і запросив на обід разом із ними. Міккі спершу відмовлявся, але пішов. 

   У трапезній сиділо багато хірургів, медсестриць і мед-братів. Вони усі обговорювали різні теми, а Міккі сів із тим лікарем, що його привів. 

 - Ну що, після довгого, нервового дня треба поїсти.

 - Мабуть - з важкості відповів він.

 - Чого ви такі засмучені? Це ви хлопець постраждалої?

 - Що вам відомо!? Вона в порядку!? - він не стримався і крикнув, що на нього. Косим поглядом на нього поглянув весь медперсонал.

 - Так, вона зараз спить, а лікарі працюють над припиненням внутрішніх кровотеч.