Розділ 7

(Хотів би запитати як вам книга? Прошу писати враження. Мені буде дуже цікава ваша думка.)

 Катріна повернулася до дому. Її стан був таким, що вона хотіла просто валятися на ліжку. Зайшовши до хати, вона навіть не роздягаючись пішла на другий поверх. Її кроки почула Ріта, яка була на кухні.

 - Гей! Як пройшло все? Наша юна письменниця тепер розбагатіє? - радісно промовила вона до неї, та вмить помітивши її сумне обличчя вона тут же задала друге питання - Що трапилося?

 - Нічого - сумно промовила вона.

 - Стояти! - гучніше заговорила Ріта - Кажи, що сталося!?

 - Нічого, Ріта, ні-чо-го.

 - Так, якщо така розмова тебе не бере, то у мене є фаворит - сказала вона і витягла з кухні флягу білого вина. Тоді піднялася за нею до кімнати з двома стаканами і зачинила двері. 

 - Кажи! 

 - Що буду казати, Ріто?

 - Так, стоп, спершу випий, а тоді кажи.

 - Я не буду.

 - Пий.

 - Не буду я.

- Пий, інакше ми більше не подруги - Катріна задумалась, але рішилася і взяла стакан. Випивши вино вона продовжила розмову.

  - Не вдалося подати книгу на друк.

  - Чому?

 - Машина зламалася, ремонт займе місяць, або й більше.

 - А бодай би їм усім! 

 - Але серед усього цього є і щось хороше. 

 - Що саме? - запитала Рита і налила другий стакан вина.

 - Я зустріла хлопчину, що запросив мене на виставу сьогодні о восьмій годині.

  Ріта ледь не кинула пустий стакан на землю.

 - Ти погодилась?! - ледь не захлеснувшись вином сказала вона.

 - Так.

  Рита обійняла її так міцно, що готова була з радощів придушити. Вона тут же налила ще стакан вина і промовила тост.

 - Що ж, за твій успішний вечір сьогодні! Будьмо! 

 - Будьмо! - удар стаканів і жіночий сміх лунав з-за дверей. Десь біля четвертої години Катріна заснула, щоб набратися сил іти на зустріч із Міккі.

  Їй почав снитися дивний сон, у якому вона знову опиняється на Ейфелевій башті, у тому ж самому платті, під тими ж самими зорями. Вона сперлась на металеве перило і очікувала когось. Тут за її спиною почав сипатися зоряний пил і звідки не візьмись, з'явився метелик червоного кольору. Він довго літав навколо неї, а потім сів на штиль вежі і перетворився на чоловіка. Він був одягнений у червоний піджак і багряні брюки. На ногах чорні туфлі і біла сорочка під піджаком. На голові акуратна зачіска.

 - Це ви Едуард - сказала вона до нього.

 - Я знав, що знайду вас тут. 

 - Я заснула, але не очікувала, що з'явлюся саме тут. Гадала, що це буде щось інше.

 - А чим тут погано? - він спустився до неї і простягнув їй руку. Вона взяла його і вони повільно почали танцювати. Її синє плаття 👗 розвивалося на подихах вітру, а волосся акуратно спиралося на спину.

 - Ви сьогодні чудово виглядаєте.

 - Це сарказм?

 - Для чого мені говорити сарказмом?

 - Незнаю - її посмішка для Едуарда була чимось , що поєднувало спокій і злість. Знаходило рівновагу між тим і іншим, як Інь та Янь в китайській культурі.

 - Ви навідалися до того кафе, що я вам говорив?

 - Так, а ще я зустріла там хлопця, який запросив мене на виставу.

 - О, це чудово. Я навіть знаю, що за вистава.

 - Як, звідки?

 - Вона зветься на вашій мові "Сад метеликів".

 - Дивно, що ви це знаєте.

 - Я був на цій виставі не раз. Вона дуже гарна.

 - Повірю вашим словам.

 - А хто ж цей хлопчина? - з косим поглядом запитав він, а на обличчі з'явилася дивна посмішка.

 - Його звуть Міккі, він офіціант.

 - Міккі? Незнаю такого, але був би радий з ним познайомитися.

 - Можливо колись.

 - Мабуть.

  Танець почав сповільнюватись і видно було як починає світати. Зорі повільно зникали з неба, а місяць зник у хмарах. Едуард відпустив її руку і підійшов до краю башти, та поглянув на сонце, що виходило з-за обрію. Він легко посміхнувся і поглянув на Катріну, яка була заворожена цим дивним світанком. Поклавши руку їй на плече, він обійняв її і запитав.

 - Як пройшла редакція книги? Ви мені так нічого і не сказали. 

  Катріна не хотіла відповідати, але для нього вона готова була сказати, бо він єдиний, хто вислухає її на цю тему.

 - Нічого не вийшло. Ремонт машини займе місяць, а може і більше. Я незнаю, що мені робити - вона прикрила долонею обличчя і почала плакати, а Едуард лише посміхнувся і сказав.

 - Він знає, що робити - таємничу особу, яку назвав Едуард зворушило Катріну і вона почала розпитувати.