Розділ 6

(Вибачте, за запізненя з виходом глави. Постараюся, щоб сьогодні вийшла ще одна) 

  За вечерею ми обговорювали нове досягнення Раяна. Він нарешті зміг правильно підсмажити яєчною з беконом і вона була дуже смачна.

 - Знаєш Катріно, він ніколи не вмів смажити її правильно, тобто по французьки.

 - А як це, по французьки? - задумливо я поглянула в її очі і запитала. Вона ж перекинула погляд на Раяна.

 - По французьки, це коли жовток перевертаєш верх ногами, а не навпаки.

 - У цьому виявляється не було нічого складного, але я ніколи не хотів так смажити. Просто захотілося зробити вам обом приємно.

 - Це Франція милий, нічого не поробиш.

  Катріна здивовано дивилася на них і куштувала смачну страву. Божественний смак коріандру на яєчні давав про себе знати. Кожен наступний укус здавався неймовірним. Ніжна і приємна зубам м'якоть. Жовток тече по тарілці і ти макаєш у нього бекон.🥓 А смак ранкової кави, що тече по гортані у твій шлунок просто неймовірний. Печиво 🍪, полите шоколадом смакує разом із нею.

  Рано вона взялася за свої справи. Портфель був заповнений папером з набором цікавих речень. Ще вона взяла перо, чорнила і вийшла з кімнати. Біля виходу її зупинила Ріта.

 - Куди зібралася? - вона тримала у руці щойно помиту сковорідку, мов би готувалася мене нею виправити, подумала Катріна. Тоді вона спокійно підійшла, подивилася мені в очі і запитала - Снідати будеш? - ніжний тон змінив мої очікування. Я не вагаючись відповіла.

 - Ні, я поспішаю. Пробач.

 - Та нічого! Ти ж не помирати збираєшся, а гуляти.

 - Тоді повечеряємо разом, добре?

 - Чудове рішення, я якраз замовлю піцу. Тобі яку брати, "Pepperoni🍕" чи "Caprichozo".

 - Бери яку душа забажає, я любу піцу люблю.

 - Добре.

 - Бувай!

 - Гарного і вдалого дня тобі Кетті!

 - Дякую! - крикнула я і піднявши руку, махнула на прощання.

  На вуличках моєї вулиці було багато автомобілів, що їхали в сторону центру Парижа. Моїм варіантом безкоштовного проїзду був трамвай. Так! Старий, ржавий трамвай, у якого вусики на даху мабуть труться об кабель і дуже дуже скриплять. Трамвай якраз уже під'їжджає до своєї зупинки. Я швидко побігла до нього, щоб встигнути сісти на зручне для мене місце. Вдалося! Я уже сиділа в трамваї і дивилася як повз мене проходять люди, проїжджають автівки і велосипеди. Мене вражав мій мікрорайон у якому я живу. Трамвай їхав не швидко, але і я нікуди не спішила. Дивлячись на свій маленький наручний годинник, я розуміла, що час хорошого сніданку. Мабуть у центрі міста буде хороше кафе і цього буде достатньо. 

   Уже через пів години, або й меньше я була в центрі міста. Виднілися Ейфелева вежа, з-за будинків і різноманітних борделів. Росли гарні придорожні дерева, що прикрашали вулиці зеленню. Автомобілі їздили по трасі, а в небі кружляли птахи. Я вийшла з трамвая і попрямувала до друкарні. 

  Сам будинок де знаходилась друкарня був цегляний і великий. Двері були дерев'яні, а над ними висіла вивіска з великими буквами, і надписом на французькій мові, що перекладається як ,,друкарня,,. Зайшовши до середини, я побачила великий коридор з купою кімнат і на кожних дверях кімнати були маленькі таблички з іменами працівників і назва кабінету. Мені було потрібно в відділ друкування книг, який був ліворуч мене. Я постукала у двері, і мене попросили зайти. Двері відчинилися і я зайшла. Переді мною сиділо дві красиві жінки з чорнявим волоссям. Зустріли вони мене привітно і навіть запитали мене звідки я, та ще й на моїй рідній мові. Я була вкрай здивованою, що саме тут знайшла земляків. Ми поговорили кілька хвилин, а потім перейшли до теми, з якою я сюди прийшла.

 - Що ж, мені дуже приємно з вами поговорити, ще й на рідній мові, але у мене є питання - схвильовано сказала Катріна і простягнула на стіл папку з листками паперу.

 - Так прошу вас, кажіть - сказала пані, що сиділа праворуч.

 - Ми постараємося допомогти - відповіла та, що сиділа ліворуч.

 - Дуже добре, тож почнімо.

   Годинник пробив десяту годину. Катріна радісно почала говорити про книгу - Я письменниця і пишу книги. Я б хотіла видати книгу, якщо потрібно, можу познайомити вас із сюжетом, чи жанрами, в яких я працюю.

 - Будь ласка - ввічливо і зацікавлено відповіла жінка, що сиділа за столом.

 - Моя книга розповідає цікаву історію про кохання однієї дівчини, яка уміла гарно малювати. І кожен свій найкращий момент з життя вона переводила на мольберт. Але одного дня вона взнає, що коханий її залишив і вона малює це на мольберті у сірих тонах і без красок. Тоді подається у подорож і оселяється в Бразилії, в Ріо-де-Жанейро, де і зустрічається зі своїм колишнім. А тоді... - різко її розповідь перервав дзвінок стаціонарного телефону, що стояв праворуч на столі.

 - Алло - сказала жінка - Я вас слухаю.

 - Ви мені потрібні зараз у моєму кабінеті - сказав грубий і чоловічий голос у телефоні.

 - Добре, я зараз підійду.

 - Хто це? - запитала її співробітниця.

 - (прикрила рукою трубку) Директор - прошептала вона.