Розділ 4

(Дякую усім, хто переглядає мою книгу. Сподіваюсь вона вам подобається? Прошу, хто хоче, може писати, що його цікавить, або щось не зрозуміло. Я дам відповіді на питання, які зможу)

  Уже через кілька хвилин після його зникнення, потяг прибув до моєї зупинки. Я вийшла першою, щоб пройтися біля вікон і можливо знову побачити його. Я не бачила навіть його костюму, який був дуже помітний серед натовпу. Мабуть він... . Та ні, люди так просто ж не зникають? Це просто не можливо.Тепер уже думати нічого. Він ж чітко сказав, що ми ще зустрінемося, значить потрібен просто час.  

  Я попрямувала до виходу з вокзалу і приступила до пошуків свого дому. Я чітко пам'ятала адресу і назву вулиці, але чи на ній саме я була. Потрібно було когось запитати. Ось я зустріла прибиральницю, що очищала доріжки від бруду і пилу та запитала її.

 - Пробачте будь ласка! - вона подивилася на мене і посміхнувшись запитала.

 - Вам щось підказати? 

 - Так. Скажіть будь ласка, де тут вулиця Ейфеля?

  Вона вказала мені пальцем на он те перехрестя і сказала.

 - Перейдете дорогу і опинитеся на потрібній вулиці.

 - Дякую вам.

 - Прошу, звертайтеся.

  Я попрямувала по вказаному маршруту. Дорога кишіла автомобілями. Перейти дорогу опинилося досить складно. Мабуть усі спішили в місто на роботу, чи хтось, мабуть, уже з неї повертався. Та через пару секунд у мене вийшло перейти її, і я опинилася на потрібній мені вулиці. Ідучи по тротуару, я зустрічала доволі простих людей. Тут всі не були одягнені красиво і галантно, а носили звичайний одяг, замість красивих брюк, чи циліндра на голові. Жінки були у простих спідницях і блузках, а на головах прості шапочки. Хтось на своєму подвір'ї смажив бекон, хтось готував грядки до засади, хтось прикрашав клумбу різними квітами, а хтось просто гуляв. Зразу видно, що тут усе по простому. Нарешті я знайшла потрібний мені дім. Дім під номером 17, що стояв навпроти маленького кіоску з печивом, здався мені доволі милим і гарним. Я підійшла до дверей і постукала тричі. Спершу здалося, що в домі нікого немає, але через мить двері відчинилися і переді мною повстала досить гарна жінка. Їй мабуть років було до двадцяти п'яти, чи трішки більше, але красивою вона була. Гарно пофарбоване волосся, очі голубого кольору, а на тілі спідничка і біленька блузка. На ногах були домашні тапочки, а на руці обручка. Вона попросила своїм інтонаційним, тоненьким голосом зайти мене у середину. Мабуть вона уже знала, що я та сама бездомна приїжджа з далеку. Кінець кінцем по чемоданах це було помітно. Її чоловік узяв у мене багаж і відніс у мою кімнату, а вона почала знайомитись зі мною, і показувати мені будинок. 

 - Мене звати Ріта Патерсон, а вас?

 - Катріна. Катріна Мерсі, дуже приємно.

 - І мені. На рахунок мови, ти можеш говорити і рідною. Слухай, та ти не така вже і молодша від мене. Ми ж можемо на ти?

 - Мені всього ж дев'ятнадцять. До вас мені ще рости - відповіла я - Можна і на ти. А ти розумієш українську.

 - У мене чоловік з України, тож я знаю її. На рахунок віку забий. Мені двадцять чотири, але я відчуваю себе на всі десять, ха ха ха.

 - Чудово виглядаєш для вже такого віку - з мого боку це було самою ідіотською відповіддю.

 - По телефону ти мабуть думала, що я старша набагато.

 - Ні, ні, ви що?

 - Та не придумуй ти, ми ж одної статі. Для нас що двадцять, що сорок один вік.

 - Це вірно.

 - Це мій чоловік Раян. Будите знайомі.

 - Дуже приємно Раяне, я Катріна - її чоловік був нічого так. Але шкода, що вже одружений.

 - А мені як приємно мадам. Ви досить гарна сьогодні.

 - Ти мабуть проїхала довгу дорогу. Що звідти, що сюди. 

 - Так, але ще повна сил.

 - Угу, я бачу. Он вже з ніг валишся. Давай я швидко покажу, що тут і як, а тоді Раян відведе тебе у твою спальню. Згідна?

 - Так.

 - Тоді ходімо.

  Спершу вона привела мене у прихожу. Там стояли шафа з одягом і полиці для взуття. На стелі висіла гарна люстра, а на столі біля стіни, що дивиться шухлядами на розкішний диван, стояв телевізор. Біля нього стояли коробки з пластинками і вазон з кактусом, який пускав фіолетові квіти. На підлозі був постелений килим, а на ньому диван і журнальний столик.  

 - Це у ним прихожа, або гостьова - сказала Ріта і повела мене далі.

  Тоді вона привела мене до кухні, де дуже смачно пахло приготовленою курятиною. Вона сказала, що як тільки я розкладу речі, то зможу з ними поснідати. Кухня була доволі гарною. Красивий колір стін, чудове обладнання для готування їжі, прекрасні меблі і зручний набір кухонних інструментів. Все, що потрібно для смачного готування.

 - Не дивуйся кольорам. Це не я вибирала, а мій чоловік.

 - Ти сама казала, що тобі цей колір до вподоби.

  Я лише посміхалася їхнім дружнім, сімейним відносинам. Далі ми прийшли до трапезної. По самому центрі кімнати стояв великий стіл, накритий скатертиною і все, що стояло на ньому, було готове до вживання. Особливо виділялася смачно запечена курятина. Запах у трапезній стояв чудовий, а легкий подих вітру з відкритого вікна розвивав його ще дальше. Мені уже хотілося випити чашку кави і скуштувати цю смачну, жирну, м'ясисту курятину.