Розділ 2

  Мапа мені здалася незрозумілою. Я мало що знала французьку мову, але для повного щастя мені хватило і цього. Деякі слова я чітко розуміла і могла навіть вітатися з прохожими. Повз мене проходили люди, що були одягнені делікатно і виховано себе поводили з іншими. На чоловіках я бачила чорний костюм, або трішки сіруватий. Він був теплим, так як зараз лиш початок весни. Гарні туфлі були на ногах. Вони аж виблискували від світла сонця. Хтось тримав у руках тростину, а хтось парасолю на випадок дощу. Циліндри і прості красиві шляпи прикривали їхні голови. Дами одягалися ж зовсім інакше. Красиві плаття, або ділові жіночі брюки. Теж в руках були рожеві, чи салатові парасолі. Голову прикривала шапочка, а на ногах були красиві каблуки. Осанка у жінок, яких я бачила була стрункою і рівною. Навіть молоді дівчата ходили струнко.

  Я довго ходила по вулицях Парижа і шукала те, що принесе мені натхнення. Тут я задумалась про дах над головою і де мені його взяти. У мене ще було достатньо грошей, щоб проживати тут, а коли видам свої книги, то зможу заплатити за прожиття. Зазвичай я бачила, що різні оголошення висять на вуличних телефонах. Один з таких був поруч зі мною. На ньому були розвішані різні оголошення і кольорові папірці. Серед них знайшовся мені потрібний. На ньому було написано. "Є вільна кімната. Якщо потрібне житло, дзвоніть по цьому номеру".

  Моїй радості не було меж. Я швидко кинула у металеву воронку срібну монетку, щоб подзвонити і набрала номер. Спершу я чула довгі гудки, які перебивали звуки проїжджаючих машин. Я бачила через скло будки багато різних автомобілів. Я знала лише деякі марки, а про інші навіть ніколи не чула. Гудки припинились і почувся жіночий голос у трубці телефону. 

- Слухаю - заговорив французький, досить гарний, інтонаційний голосок. Я не вагаючись відповіла.

- Я по питанню житла. Я прибула здалеку і хочу знайти притулок. Могли б ви мене прийняти? - я очікувала відмови, але на диво жінка, що говорила зі мною погодилась і назвала суму - Плата за тиждень прожиття коштуватиме десять американських доларів. Сума для простої письменниці не маленька, але підійде.

 - То що? Ви згідні з таким? - знову запитала мене жінка по телефону.

 - Звичайно згідна. Назвіть будь ласка адресу свого будинку.

 - Вулиця Ейфеля, дім 17. Сядете на наземний метрополітен і прибудете. Будемо чекати на вас.

 - Дуже дякую вам. Ви мені дуже допомогли.

 - Нема за що.

  Жінка поклала трубку, а я слідом за нею. Під час розмови я багато чого думала, але все ж краще ніж нічого. Взявши свої сумки, які не були дуже важкі, я пішла шукати наземний метрополітен. Я багато бачила на своєму шляху. Мене дивував кожен прилавок, кожна вітрина. Все прикрашене красивими смугами. Красиві надписи на вивісках кафе, барів і магазинів з іграшками. Ідучи біля перехрестя я бачила танцюючого клоуна, що смішив дітлахів своїми жартами і дарував їм повітряні кульки. Молоді дівчата зі своїми партнерами ходили за ручку і обговорювали різні теми. Лиш я ішла одна і навколо мене була лише пустота. Моє минуле не дасть мені спокою. Його потрібно вирвати з голови. 

  У мені вже прокинувся невеличкий голод. Я хотіла їсти. Сівши на першу лавку, я витягла зі своєї сумочки смачний бутерброд з сиром і зеленню. Я вкусила його і відчула прилив сили. Це нагадало мені дитинство, як батько мені робив подібні бутерброди і приносив у кімнату, коли я хворіла, на двір коли я гралася і в школу, коли у мене була перерва. Я любила ці бутерброди. Вони були дуже смачні. Поснідавши таким смачним бутербродом, я захотіла пити. Десь неподалік було чути фонтан, а трішки ближче звуки радісних дітей. По парку прогулювалися дорослі зі своїми дітьми, а літні люди сиділи як я на лавках і кидали голубам хліб. У носі я відчула запах кави. Таким смачним був цей запах, що я одразу зрозуміла - це класична Франція. Я пішла на запах і прийшла до маленького, але досить гарного кіоску, де робили каву. Я підійшла і попросила один стаканчик, на що чоловік, який там був, мені одразу ввічливо відповів.

 - Зараз зроблю. З вас тридцять центів.

  Я простягнула йому гроші і через кілька хвилин кава була готова. Він подав мені її у красивому паперовому стаканчику з малюнком Ейфелевої вежі і попросив скуштувати. З посмішкою він дивився на мене і я не відмовила йому. Я нахилила стаканчик до своїх губ і почала смакувати цю смачну каву. Дивний присмак залишився у роті після ковтка. Він не був противний, а навіть дуже смачний. Сама кава на перший погляд здавалася звичайною, але коли вона потрапляє у твій рот, цей смак забути важко, а порівнювати його з звичайною кавою буде безглуздо. Кава була досить таки смачною. Я довго дивилася за тим, як він її варить. Сам процес уже заставляв сподіватися на якісний смак. Він кидав зерна кави на сковорідку і обсмажував їх до золотистого відтінку, а потім варив у киплячій воді. Тоді він виливав воду у іншу каструлю, на якій була сітка, на якій затрималися кавові зерна. Тоді він брав жменю і товк молотком, накривши тонким папером. Вже готовий порошок засипав у стаканчик і заливав гарячою водою з каструлі. Добавляв три кубики ванільного цукру і подавав. 

  Я подякувала за смачний напій і пішла далі прогулюватися вулицями Парижа. Я бачила дивні і красиві вітрини. На них стояли іграшки, різні смаколики, а саме більше, що привабило мене, це великий, пухнастий ведмідь білого кольору. На ньому ще бантик був червоний. Він красувався на цій вітрині і кожен мабуть хотів його собі придбати. Смаколики стояли близько до вікна на своїх поличках. У одному магазині смачні, щойно спечені булочки, круасани і інша випічка, а у другому цукерки, печиво з шоколадом, згущеним молоком, чи карамеллю, торти і все від чого дуже хочеться їсти.

  Ідучи по набережній, я дивилася на красоти чистої ріки, що протікала тут. Набережна Гренель, такою була її назва. Біля огорожі, що не дозволяла людям упасти в річку, стояв стенд з фотографіями і історією річки. Я хотіла знати більше, щоб написати щось нове, тому вирішила прочитати це і воно здалося мені цікавим. Легенди цієї річки просто вразили мене. По легенді після спалення Жанни д'Арк, попіл було розвіяно над річкою, що зветься Сена. Це і є саме ця ріка. Ще одна цікава історія, що розповідає про Наполеона l Бонопарта,який хотів, що його поховали біля цієї річки, але його заповіт так і не здійснився.