1

Танець крові

Надворі стемніло. Вечірні вогні непомітно з’являлися на вулицях, щоб освітити дорогу людям. Пішоходів було мало, у таку пізню годину вони ховаються в теплих та рідних домівках, п’ють чай з печивом або варенням. А що робити взимку, коли за вікном уже кілька днів так сильно мете, що й на вулицю страшно вийти?До речі, синоптики прогнозують хорошу погоду на наступний тиждень. Та поки, знову з’явився шалений вітер, ще дужчий ніж учора. Комунальникам доведеться добре попрацювати завтра зранку, адже сніг падає в дуже великій кількості.

Таксі, покрите за лічені хвилини товстим шаром снігу, столо біля вітрини магазину, лише туди водій зміг доїхати під час хурделиці, а його пасажир вже заплатив і поспішно йшов вулицею, хоча сильний вітер у поєднанні з морозом весь час збивав з дороги. Руки, засунуті в кармани, ще дужче починали тремтіти, а товстий ніс, здавалося, відмерз. Брови та борода побіліли, але не від віку, а від низької температури. До такого він не звик, доведеться купляти теплішу куртку на наступний сезон, інакше смерть неминуча. Скільки років живе в Україні, а досі не призвичаївся до такої погоди, та не тільки до неї. Залишилось кілька метрів до під’їзду. Кожен рух вимагав не абияких зусиль. Але чоловіка зігрівала любов до жінки, яка чекає там, наверху. Вона, напевно, приготувала щось смачненьке на вечерю, кьофте* – його улюблена страва, а особливо, коли її готували ніжні руки коханої. Він міг годинами спостерігати за нею, як вона прибирала чи вишивала, це ніби магія, яка притягувала їх, живила одне одним.

Він зайшов у багатоповерхівку. Великі, скрипучі двері так гучно бахнули за спиною, наче хтось кинув гранату, хоча мешканці вже звиклися до цього. Чоловік важко дихав, намагаючись крижаними губами схопити ковток теплого повітря. Він був схожий на рибу, але йому таки вдалося прийти до тями та стабілізувати свій стан. Повільно піднімаючись сходами на четвертий поверх, у нього прибавлялись життєві сили, невже це кохання так діє. Чоловік постукав у двері. «Напевно не чує, трудівниця моя» - подумав, але жінка не відреагувала ні на другий, ні на наступний стукіт. Він дістав ключ та тихо відімкнув двері. У коридорі на полиці лежала парасоля, яку господар взяв у руку й міцно стиснув. «Де ж вона поділась? Чому не зустрічає?» - така думка застигла у голові, ступивши кілька кроків, його парасоля випала з рук– у кухні на середині підлоги лежало тіло закривавленої жінки ... коханої жінки.

За годину до вище описаних подій.

• То які в тебе плани на різдвяні свята? – запитав у Дарини батько. Вся сім’я сиділа у вітальні

біля каміна. Жінка не часто розповідала про своїх рідних. Ні, їй не було соромно за них, навпаки, мама професійна актриса, а тато відомий бізнесмен, просто коли люди дізнаватись про них, то ставили Дарині дурні запитання, наприклад, чому Корнійчук стала слідчим, а не пішла по сімейним стопам. Тай взагалі, вона зовсім не схожа на них їй завжди була притаманна скромність, на противагу батьківській енергійності та шаленості.

• Не знаю, вона намагалася зробити вигляд, ніби в неї багатий вибір розваг, - поки ще не думала.
• Ми з мамою хочемо на Різдво полетіти до Франції, може, ти приєднаєшся до нас? чоловік налив у келих дорогого коньяку.
• Я думала ви залишитесь тут, тривожно сказала Дарина, яка терпіти не могла Францію.
• Нас запросили друзі.
• Люба, не хвилюйся можеш пожити тут, це ж якне-як твій рідний дім, – заспокоювала її мама. До речі, попри свій вік виглядала досить симпатичною: каштанове довге волосся досі не втратило свого блиску, а блакитні очі виблискували молодістю, напевно саме цим вона підкорила тата, високого чорнявого чоловіка із прожилками сивини на волоссі. Лише маленькі зморшки на висках при усмішці видавали їх справжній вік. «Справжня любов творить чудеса»,- думала Дарина, коли дивилась на них. Так, їхня сім’я пережила чимало труднощів у житті, але вони разом і в радості, і в горі, що не може не надихати.
• Я не проти, відповіла жінка. -А коли ви їдете?
• Завтра.
• Що? І ви тільки тепер мені про це сказали.
• Ну ти ж не мала дитина, – батько подивився на годинник. – Піду трохи полежу. Завтра ранній виліт.

Дарина взагалі була домашньою людиною, тому Різдво для неї відігравало важливу роль у сімейних стосунках. З року в рік вона з нетерпінням чекала свята, здавалося б, жінка могла і кожного дня приїздити до цього дому, але це зовсім не те. Така приємна атмосфера навіювала спогади з дитинства, про недопеченого торта із блискітками, який вона приготувала у вісім років, чи про маленького Дорі , її песика, котрий щоранку лапками будив свою господарку. Може, варто завести собаку зараз? Непогана ідея.

• Даша, телефон звонить. – мама повернула жінку до реальності. – А хто такий Олексій Швець.
• Колега по роботі .
• Одружений?
• Мам, – Дарина скептично подивилась на усміхнену жінку, що сиділа навпроти.
• Просто запитала, – вона розводила руками .
• Алло, – обличчя лейтенанта одразу посерйознішало. Від ніжності та дитячої наївності не залишилось і сліду. Розмова не затягнулась у кінці вона лише додала: Я зараз буду.
• І ти прямо зараз поїдеш туди? – мама дивилася як Дарина одягається.
• Так, вона накинула пальто. - Не хвилюйся я не затримаюсь це не далеко, у Солом’янському районі .
• Мені ніколи не подобалась твоя робота, а тим більше, коли потрібно їхати в ночі. Це ж так небезпечно, ті трупи, вбивці, як ти взагалі там знаходишся.
• Саме тому, мамо, я не їм на ніч, Дарина лиш усміхнулася. Ех,через скільки скандалів довелось пройти жінці, аби батьки нарешті вподобали її професію. – На добраніч.
• Бережи себе.