Глава 24

Мілена

​Нарешті вдома. Щойно ми переступили поріг, напруга останніх годин почала повільно відпускати, залишаючи по собі лише приємну втому та щемливе відчуття маленької перемоги. Ерік зник у ванній кімнаті лише на кілька хвилин, а вийшов звідти вже собою у звичних штанах та сорочці. Бачити його без того безглуздого чепця було справжнім полегшенням.

​Ми всі разом зібралися в невеликій затишній вітальні нашої кімнати. Дерек розпорядився принести чай та тістечка, хоча після вечері в Сайласа ніхто не був голодним. Проте гарячий напій допомагав зігріти руки, які все ще трохи тремтіли.

​На середині столу, прямо між порцеляновими чашками та тарілкою з еклерами, лежала та сама тека. Вона виглядала майже буденно, але ми всі знали, що всередині вибухівка, здатна рознести вщент весь брудний бізнес Хамінга.

​– Давайте подивимось, що там ще занотував, цей ідіот, – тихо сказав Ерік, розв’язуючи чорну стрічку.

​Ми почали переглядати документи. Кожна сторінка була просякнута людським горем, цифрами та холодним розрахунком. Але на одному зі звітів ми всі завмерли.

​Це був список, написаний дрібним, акуратним почерком. У графі «Вантаж» значилася кількість: «двадцять одна». А навпроти одного з пунктів стояла примітка, від якої в мене перехопило подих: «Магиня вітру низького рівня». Це була я. Він справді вів звіт кожної дівчини, яку викрав.

​Весь цей список був гнівно, майже з ненавистю перекреслений жирними лініями так, що папір ледь не прорвався. А внизу, підсумовуючи цей «невдалий рейс», було виведено:

​«Збитки та втрата доходу: дві тисячі золотих монет».

У кімнаті запала така тиша, що було чути лише тихе цокання годинника. Дві тисячі золотих... за наше життя. За наше право дихати й бути вільними. Для звичайної людини це були захмарні гроші, на які можна було купити цілих три маєтка або жити в розкошах до кінця днів. Сайлас оцінив нашу втечу як особисту образу своєму гаманцю.

​– Дві тисячі золотих за двадцять одне життя, – прошепотіла Елоїза, міцно стискаючи чашку чаю. 

​Ерік стиснув кулаки так, що кісточки пальців побіліли, а на шиї напружилися жили. Його погляд був прикутий до перекресленого списку та сухих цифр у звітах.

​– Ваша втеча розгнівала його. Такий статок вислизнув із рук... – він запустив пальці у волосся, болісно стискаючи коріння. – За рік він вивіз триста дівчат. Триста! Я теж винен у цьому. Я надто довіряв йому, ніколи не перевіряв... Скільки життів скалічено через мою сліпоту.

​– Ти не винен, брате! – Дерек подався вперед, його голос тремтів від шоку. – Він роками носив цю маску. Ми ж росли разом... Більше жодна дівчина не постраждає від його рук. Ти зупиниш його. Назавжди.

​– Він може бути не один. У справі такого масштабу зазвичай замішані десятки людей... і дуже впливових, – Ерік втомлено закрив обличчя рукою, ніби намагаючись стерти жахливі видіння.

​– Це вже стане проблемою для короля, якщо він не хоче бунту, – впевнено відрізав Дерек. – Ця інформація рознесеться королівством за лічені години. Зам’яти такий скандал не вдасться нікому.

​– Подивимось, – ледь чутно кинув Ерік.

​– Треба відпочити перед завтрашнім днем. Ми підемо. На добраніч, – Дерек підвівся і лагідно простягнув руку притихлій Елоїзі. Вона несміливо вклала свою долоню в його, і вони мовчки вийшли з кімнати.

​Кілька хвилин ми сиділи в тиші, яку порушувало лише потріскування свічок. Кожен з нас тонув у власних думках. Я могла бути однією з тих трьохсот... якби не ризикнула тоді стрибнути в океан. Що б зі мною сталося? Вечеря для скаженого перевертня? Чи безправна іграшка для утіх в чиємусь маєтку? Тілом пройшов крижаний дрижак, а серце на мить пропустило удар.

​Ерік відчув цей рух. Він стрімко встав і підхопив мене з крісла і міцно притиснув до себе, ховаючи моє обличчя на своїх грудях. Я відчувала, як швидко б’ється його серце – він думав про те саме.

​– Маленька… – прошепотів він, і в цьому єдиному слові було стільки болю, каяття та відчайдушної обіцянки ніколи мене не відпускати.

Він притискав мене до себе так сильно, ніби намагався вплавити у власне тіло, захистити від усього світу і тих жахливих думок, що щойно витали в кімнаті. Я чула глухий, прискорений стукіт його серця під тонкою тканиною сорочки, і цей звук поступово витісняв мій страх.

​– Я нікому не дозволю завдати тобі болю. Більше ніколи, – прошепотів він мені у волосся.

​Його великі долоні піднялися до мого обличчя. Він обережно обхопив мої щоки, змушуючи подивитися йому в очі. У їхній глибині лють на Сайласа повільно розчинялася, поступаючись місцем темному, бездонному почуттю. Ерік нахилився, і його губи торкнулися моїх, спочатку невагомо, але вже за мить цей поцілунок став глибшим, спраглим і відчайдушним.

​Він підхопив мене на руки, не перериваючи поцілунку, і переніс на ліжко. У напівтемряві кімнати, освітленій магічними свічками, його постать здавалася ще могутнішою. Ерік почав повільно звільняти мене від шовкової сукні. Кожен розстебнутий ґудзик, кожен дотик його гарячих пальців до моєї шкіри викликав хвилю сиропної млості, що розливалася по венах.

​Коли останній шар тканини зісковзнув на підлогу, він на мить завмер, милуючись мною. Його погляд повільно ковзав по моїх плечах, грудях, що важко здіймалися, та вигину стегон.

​– Ти неймовірна, Мілено, – хрипко видихнув він, скидаючи власний одяг.

​Ми ще довго лежали в тиші, переплетені руками й ногами, поки наші серця не почали битися в унісон. Ерік ніжно цілував моє спітніле чоло, вкриваючи обличчя легкими поцілунками. У цю мить, у цій затишній кімнаті, ми були абсолютно вільні.

Ерік

​Перші промені сонця обережно пробивалися крізь щілину між важкими шторами, залишаючи світлу смугу на зім’ятому простирадлі. Я лежав нерухомо, боячись навіть дихнути занадто голосно, щоб не розбити цей крихкий момент абсолютного спокою. Мілена спала, затишно вмостившись на моєму плечі. Її дихання було рівним і теплим, а такі незвичні світлі локони, розсипалися по моїх грудях.