Глава 23

Ще з годину я продовжував «катувати» Сайласа розповідями про вигадані болячки своєї покійної троюрідної тітки, від чого той мало не стогнав, поки не помітив у дверях знайому постать. Дерек повернувся. Він ледь помітно кивнув – Елоїза та документи були в безпеці.

На щастя для нас усіх, а особливо для Сайласа, підійшов один із герцогів королівського оточення. Хамінг, який мріяв про політичний вплив та втечу від мене, миттєво піднявся та відійшов якнайдалі від столу. Він лише коротко кивнув нам, навіть не намагаючись приховати полегшення від того, що нарешті позбувся мого товариства, і занурився у світську бесіду зі знаттю.

– Швидше, – прошепотів я Мілені, підводячись із «грацією», що личила моєму ілюзорному образу. Навіть кістки хруснули натурально.

Ми розчинилися в натовпі. Поки Сайлас розливався солов’єм перед герцогом, ми вже перетинали вестибюль. Дерек чекав нас біля самих дверей, накинувши на плечі плащ.

– Карета за рогом, – коротко кинув він.

Ми вийшли в нічну прохолоду. Щойно двері карети зачинилися і екіпаж рушив, я нарешті зірвав із себе брошку-артефакт. Сріблясте сяйво ілюзії згасло, і я з насолодою відкинувся на подушки сидіння у своєму справжньому вигляді.

– О боги, ми це зробили, – видихнув я, розстібаючи верхні ґудзики сукні, яка ледь не тріщала на моїх справжніх плечах. – Мілено, ти як?

Вона притулилася до мого плеча. Її все ще трохи трясло від перенесеної напруги.

– Тепер – добре. В мене, напевно, з’явилися сиві волосини, поки тягнулися ці нескінченні напружені хвилини, – стомлено зітхнула вона, – Ви все знайшли?

– Так, навіть більше, ніж я думав, – задоволено усміхнувся я.

Дерек, що сидів навпроти, спокійно подивився на нас та промовив:

– Елоїза вже вдома. Вона не випускає ту сумку з рук. Тепер треба молитися всім існуючим Богам, щоб він не поліз до сейфу.

– Завтра прибуде Його Величність, навряд чи він зараз буде думати про звіти з кількістю викрадених дівчат, – я випростався, відчуваючи, як усередині прокидається звична впевненість. – Завтра останній крок.

Я взяв Мілену за руку, відчуваючи її тепло. Ми пройшли через вогонь, воду й безглузді спідниці, але тепер правда була в наших руках. І Сайлас Хамінг навіть не уявляв, наскільки коротким буде його наступний день.