Глава 20

Мілена

Сьогодні зранку я вирішила поговорити з Елоїзою. Ерік замкнувся в кабінеті з братом – два кораблі Дерека потребували досвідченої руки, і Ерік допомагав йому з розрахунками, поки його власний флот перебував під арештом.

​– Елоїзо, нам треба поговорити, – сказала я, заходячи до її кімнати.

​– Щось трапилось? – вона здивовано відклала книгу, яку читала на ліжку.

​Я сіла на стілець поруч.

– Ти закохалася в Дерека? – запитала я прямо.

​Її щічки вмить спалахнули, а очі стали розміром із тарілку.

– Що? З чого ти це взяла? – вона спробувала опанувати себе, але опустила погляд.

​– Я бачу, як ти на нього весь час дивишся. Елоїзо, ти ще зовсім молода… – почала я, але дівчина мене перебила.

​– Я все розумію! Знаю, що він не подивиться на мене як на жінку. І справа не лише у віці… Ми з різних світів. Я – звичайна злодюжка, що звикла витягувати гаманці, а він… він інший. Він із вищого світу, де немає місця таким, як я, – вона важко зітхнула, стримуючи сльози. Я сіла поруч і пригорнула її. – Я лише дивлюся, і все. Він цього не помічає. Як тільки ми закінчимо – я зникну.

​– Елоїзо… Я впевнена, що йому байдуже на твоє минуле. Ти рятуєш його брата, а це вартує більше за будь-які багатства. Я теж без гроша за душею, але Ерік вибрав мене. Єдина перешкода – твій вік. Не руби з плеча. Можливо, за три роки він побачить у тобі вродливу дівчину, а не дитину, – заспокоювала я її, витираючи сльози з її щік.

​– За два роки… Мені за тиждень — шістнадцять, – шморгнула вона носом, трохи заспокоюючись.

​– Ну ось, чекати ще менше, – усміхнулася я їй. – А ці роки зможеш витратити на навчання.

​– Яке навчання? – вона ошелешено глянула на мене.

​– Про це тобі повідомить Ерік, коли ми вирішимо проблему з тим чудовиськом, – відповіла я. – А тепер підемо готуватися. Нам ще наші «білі коси» треба поновити, сестричко.

​Елоїза щиро усміхнулася і міцно мене обійняла.

– Дякую, – прошепотіла вона.

​Згодом, коли я вдягала нову сукню кольору стиглого граната з глибоким декольте, мої руки злегка тремтіли. Ерік, знову затиснутий в ілюзію Гертруди, сидів у кріслі й спостерігав, як служниця затягує мій корсет. Його погляд був таким важким, що, здавалося, він зараз пропалить дірку в моїй спині.

​– Еріку, припини, – тихо сказала я, коли ми нарешті залишилися самі. – Твої ревнощі відчуваються навіть крізь магію артефакту.

​– Я ненавиджу це, Мілено, – проскрипів він голосом Гертруди, але з інтонаціями розлюченого чоловіка. – Бачити, як він торкається твоєї руки, як він дихає поруч із тобою... Мені хочеться рознести цей клятий маєток вщент.

​– Ти обіцяв довіряти мені, – я підійшла й обережно торкнулася його затягнутих у рукавичку пальців. – Це просто гра. На кону – наше майбутнє.

​Ерік важко зітхнув, прикривши очі. Його рука під мереживною мітенкою стиснулася.

– Знаю. Просто... будь обережною. Якщо він спробує щось більше, ніж просто танець – плювати на план. Я витягну меч прямо з-під цієї спідниці.

***

​Наша третя поява на балу зустріла нас важкою задухою – як на вулиці, так і в повітрі маєтку Сайласа. Ми приїхали пізніше, ніж зазвичай. Я дивилася у вікно карети на розкішні сади, які тепер здавалися мені лише позолоченою кліткою.

​Коли ми увійшли, музика вже гриміла. Сайлас з’явився майже миттєво, наче весь цей час стовбичів біля входу.

– Мілено, ви сьогодні затьмарюєте зірки, – промовив він, ігноруючи решту. – Дозвольте запропонувати вам щось більш вишукане. У мене є приватна ложа з найкращим краєвидом на свято.

​Я відчула, як Ерік поруч напружився. Я швидко стиснула його лікоть, даючи знак мовчати.

– О, пане Хамінгу, це спокусливо, – я кокетливо прикрилася віялом та прошепотіла, ніби щоб тітонька не чула, – Але моя тітонька… вона не відпустить мене ні на крок, щоб навіть тінь не впала на мою репутацію.

​Сайлас глянув на «Гертруду» з роздратуванням, але втримав маску ввічливості.

– Звісно, ваша тітка може приєднатися до нас. Там достатньо місця.

​Ложа виявилася невеликим закутком на другому поверсі. Поки Сайлас розливав вино, я помітила, як Елоїза розчинилася в натовпі внизу. У неї була своя місія. Дерек також лишився в залі, вдаючи, що насолоджується інтер’єром, а насправді вираховуючи охорону.

​– Ви не схожі на провінційку, – Сайлас сів занадто близько, простягаючи келих. – У ваших очах є щось... небезпечне. Наче ви бачили більше, ніж сільські ярмарки.

​– Можливо, я просто вмію слухати, – відповіла я, роблячи ковток. – Мені казали, ви – найуспішніша людина в місті. Чим ви займаєтесь?

​– Торговельний флот. Прибуткова справа, – він самовдоволено всміхнувся. – У мене є гроші, влада, повага… тільки дружини не вистачає.

​– Думаю, для вас це не проблема, – я намагалася приховати огиду. Дружина? Не дочекаєшся, мерзотник.

​– А як щодо вас… – не встиг він договорити, як Ерік-Гертруда вирішив влаштувати справжній спектакль.

​Ерік почав демонстративно гучно чхати, махати віялом так, що аж фіранки в ложі ходили ходором, і постійно перепитувати скрипучим голосом:

– Що? Що він сказав? Мілено, де мої краплі для травлення?!

​Це неймовірно дратувало Сайласа, заважаючи йому зосередитися на мені. Поки «тітонька» влаштовувала спектакль, Елоїза встигла повернутися. Вона була блідою. Коли Сайлас на мить відійшов покликати слугу, вона схилилася до мого вуха.

​– Мілено, я бачила одного з охоронців біля кабінету. Це Марк... хлопець з мого кварталу. Ми колись разом крали хліб у порту, – прошепотіла вона швидко. – Він не видав мене, але сказав, що Сайлас наказав вбивати будь-кого, хто наблизиться до дверей без його особистого дозволу.

​– Він пропустить тебе? – так само тихо запитала я.

​– Так. Я колись витягла його з такої халепи, що тепер він мій довічний боржник, – задоволено кивнула вона і вмить замовкла.