Глава 19

Ерік

Вечір у маєтку Сайласа набирав обертів, але для мене це була не розвага, а виснажливе тренування з витримки. Я в образі «тітоньки Гертруди» змушений був пересуватися дрібними кроками, спираючись на руку Мілени, і щохвилини видавати скрипучі скарги на протяги та занадто солодке вино. Але під накрохмаленим чепцем мій погляд шукав Сайласа.

​Ми зупинилися біля великої мармурової колони, вдаючи, що мені потрібен перепочинок. Саме звідси відкривався ідеальний огляд на ложу для почесних гостей. І там я побачив його.

​Сайлас Хамінг стояв біля балюстради з келихом у руці. Він виглядав як досконалий аристократ: розкішний камзол, бездоганна постава, на обличчі – маска ввічливої поблажливості. Але я знав, яка гниль ховається за цим фасадом. Яким же я був сліпим! Тепер я зрозумів, чому він зайнявся торгівлею людьми: цей слимак прагнув королівської розкоші, на яку не вистачило б навіть найприбутковішого легального флоту.

​Поруч із ним стояв Граф – його заступник і виконавець усієї брудної роботи. Коли я згадав, що він зробив із моєю дівчинкою, моя магія ледь не вирвалася крижаними ножами. Я зціпив зуби. Треба триматися, на кону надто багато.

​Я примружився, розглядаючи Графа. Він нервово смикав край свого рукава, і коли він підняв руку, щоб поправити маску, я помітив дещо цікаве: на його лівій руці не вистачало чотирьох пальців. Шрами були свіжими, запаленими.

​– Подивися туди. Сайлас у сірому, а поруч Граф. Зверни увагу на його ліву руку, – ледь чутно прошепотів я Мілені, прикриваючись віялом. – Схоже, це ціна за вашу втечу та втрачений товар.

​Мілена ледь помітно кивнула. Вона випрямилася, затамувавши подих. Я бачив, як вона зосередилася, використовуючи магію повітря, щоб підхопити звукові хвилі прямо з ложі та донести їх до її вух.

Через кілька хвилин Мілена обережно потягнула мене за лікоть.

– Тітонько, Вам час прийняти ліки. Ходімо в затишніше місце, – промовила вона, а в тіні ніші прошепотіла: – Вони готують нову партію. Сайлас злий через збитки. Він сказав Графу, що якщо наступний рейс не пройде ідеально, той втратить не лише пальці, а й голову. Відправка одразу після балів.

​Моя рука так стиснула віяло, що дерев'яні пластини хруснули.

– Ми не дамо цьому статися, – відрізав я.

​Елоїза з’явилася поруч ніби нізвідки.

– Я була на другому поверсі, – прошепотіла вона, вдаючи, що поправляє мені шаль. – Дивно, але там зараз без охорони. Лише один лакей у кінці коридору в обіймах з вином. Схоже, Сайлас впевнений, що ніхто не наважиться на крадіжку під час свята.

​– Або він занадто покладається на свої магічні замки, – додав я. – Але це нам на руку. Елоїзо, перевіряй поверх кожного вечора. Треба знати напевно.

​Ми не затримувалися. Сайлас так і не спустився, спостерігаючи за гостями з висоти своєї ложі, наче бог за мурахами. Для першого дня цього було достатньо.

​Повернення в кареті пройшло в мовчанні. Тільки-но ми опинилися в безпеці кабінету Дерека, я з насолодою зірвав із себе чепець.

– Я думав, цей клятий вечір не скінчиться! – я потягнувся так, що хруснув хребет. – Дереку, наливай. Треба все обговорити.

​Ми сіли навколо столу. Світло свічок кидало довгі тіні на стіни.

– Отже, що ми маємо? – Дерек поставив перед нами келихи з вином.

– Сайлас готує новий рейс, – почала Мілена, її голос був серйозним та схвильованим. – Він хоче відправити нову партію дівчат до Азару, але в цей раз дівчат буде більше. Все вже майже готово. Граф зробить усе, щоб вислужитися. Він знайде їх будь якою ціною, аби не втратити свою голову.

– А ще охорона другого поверху, – додав я. – Елоїза каже, що там порожньо. Це або пастка, або надмірна самовпевненість. Але головне – Сайлас. Мілено, твій план із фліртом... він стає ще більш актуальним. Якщо він почувається невразливим, він легше проковтне наживку. 

​Я подивився на Мілену. У світлі свічок її світле волосся здавалося сріблястим німбом. Вона виглядала тендітною, але я знав, яка сила ховається в цій дівчині. Вона виконає це завдання.

Мені було гидко це казати, але вибору не було.

– Завтра ти повинна зробити так, щоб він тебе помітив. Не як одну з багатьох, а як ту, яку він забажає підкорити.

​– Я знаю, Еріку, – Мілена накрила мою руку своєю. – Я зроблю все, щоб уся його увага була лише на мені.

​– Елоїзо, – я повернувся до дівчини. – Твоє завдання незмінне. Стеж за другим поверхом. Нам треба знати, якщо туди когось відправлять.

​– Я нарахувала більше двадцяти охоронців на першому поверсі, – звітувала Елоїза. – Ніхто з них на другий поверх навіть не дивився, всі погляди були на гостей.

​Ми обговорювали деталі до глибокої ночі й розійшлися по кімнатах, коли небо на сході почало сіріти. Попереду був третій день балу. День, коли Мілена мала вийти на полювання. Я обійняв її вже в ліжку, відчуваючи її тепло.

​– Будь обережною, кохана, – прошепотів я.

​– Ти теж, мій капітане, – сонно відповіла вона, але раптом запитала: – Еріку, що буде з Елоїзою, коли все закінчиться? Мені не хочеться, щоб вона знову поверталася на вулицю.

​– Я про це думав… Вона хороша дівчинка, попри своє минуле. У неї просто не було іншого вибору для виживання, – я поцілував Мілену в маківку. – Я хочу запропонувати їй опікунство до повноліття. Відправлю її до хорошої школи, щоб вона змогла знайти гідне місце в житті.

​– Ти справді це зробиш? – Мілена здивовано підняла брови.

​– Звісно. Це найменше, чим я можу віддячити за її допомогу.

​– Ти найкращий, коханий! – від радості вона накинулася на мене з поцілунками, і на мить увесь жах майбутнього балу відступив перед цією хвилею ніжності.

***

Другий день нашого перебування на балу обіцяв бути значно складнішим. Якщо вчора ми лише роздивлялися навколо, то сьогодні Мілена мала стати головною фігурою на шаховій дошці.

​Ранок почався з ретельного вибору вбрання. Мілена зупинилася на сукні кольору червоної троянди – вона була достатньо яскравою, щоб виділятися, але не крикливою. Срібне гаптування на корсеті підкреслювало білизну її шкіри, а світлі локони робили її схожою на казкову німфу. Я не міг відвести погляду.