Глава 17

Мілена

У кабінеті ми провели понад дві години. Розповіли Дереку все: про викрадення, втечу, мою появу на острові та наше життя на узбережжі. До кінця розмови брат Еріка виглядав так, ніби хворів кілька років. Він сидів, втомлено підперши голову руками.

​Незважаючи на тяжкі розповіді, знайомство з Дереком пройшло добре. Він мені сподобався. Він дуже добрий, щирий, одразу видно, як він любить брата. Вони  схожі зовні, тільки Дерек – молодша версія. Якби не знала, що йому двадцять п'ять, то більше дев’ятнадцяти не дала б. У нього зелені очі, і він трохи вужчий у плечах за Еріка.

Іноді помічала, як Елоїза сором’язливо погладала на нього, намагаючись не витріщатись занадто помітно. Не знаю як Дерек, але я помітила рожеві щічки на її ще дитячому обличчі, коли він іноді звертався до неї. Треба буде провести виховну розмову. Зарано їй ще на хлопців задивлятися. Тим паче, набагато старше за неї.

​Згодом Дерек провів нас до гостьового крила. Елоїзу поселили в окремій кімнаті, а нас з Еріком у просторій спальні в самому кінці коридору. Кімнату Еріка займати було не можна. Офіційна версія для слуг: «тітоньці Гертруді» потрібен цілодобовий догляд через напади задишки та прийом ліків. Ми вирішили триматися легенди до останнього, поки не розберемося з Сайласом. Ерік мав зарядити артефакт уночі, бо срібний жук уже почав змінювати колір на чорний, загрожуючи перетворити поважну пані на неголеного чоловіка в найбільш невідповідний момент.

​Кімната була обставлена зі смаком: важкі оксамитові штори кольору стиглої вишні, величезне ліжко з балдахіном і старовинна шафа, що пахла хвоєю. Дерек потайки приніс змінний одяг для брата – прості штани та сорочку.

​– Нарешті, – видихнув Ерік, скидаючи з себе коричневе жахіття та задоволено вдягаючи штани. – Ще година в цій спідниці, і я б почав вишивати хрестиком.

​– Дарма ти вдягнувся, твій голий зад мене цілком влаштовував, – хмикнула я, розглядаючи старі сукні їхньої матері, які Дерек дістав зі скринь. Вони були трохи старомодними, але зшитими з дорогого шовку. Для дому ідеально, а вбрання «на вихід» Дерек уже розпорядився купити в найкращому ательє міста.

Сімейна вечеря в їдальні стала справжнім іспитом акторської майстерності. Ми зібралися за довгим дубовим столом під пильним наглядом двох лакеїв, які безшумно розносили страви. Розмовляти про план було зась, бо стіни в таких будинках мають вуха, а прихвосні Сайласа могли бути де завгодно.

​– Тітонько, скуштуйте цей паштет, – люб’язно запропонував Дерек, хоча в його очах стрибали бісики. – Кажуть, він дуже корисний для пам'яті. У Вашому віці це необхідно.

​Ерік-Гертруда, поправивши чепець, який знову сповз набік, демонстративно грюкнув ложкою об тарілку.

– Паштет? У мої роки, Дереку, мені потрібен не паштет, а спокій! І щоб вино було не таким кислим, як твоє обличчя, – проскрипів він, майстерно відіграючи роль ображеної родички. – Племіннице, чому ти сидиш як заціпеніла? Поклади мені ще того пирога, і не дивися на молодого господаря так пильно, це непристойно! Я тебе не так виховувала!

​Я ледь не вдавилася водою, намагаючись не розреготатися прямо в тарілку з печенею. Елоїза взагалі вткнулася носом у серветку, вдаючи напад кашлю.

– Вибачте, тітонько, – промурмотіла я, накладаючи йому величезний шматок пирога. – Я просто замилувалася інтер’єром… Вперше бачу такий гарний будинок.

​Це була щира правда. Я звикла до холодних розвалюх, а зараз наче в казку потрапила. Це був зовсім інший світ, розкішний і незнайомий.

​Вечеря пройшла в атмосфері абсурдного сімейного затишку. Ми обговорювали погоду, ціни на овес у провінції та «жахливий стан доріг», на які Гертруда скаржилася кожні п'ять хвилин, перебиваючи це яскравими описами висипів на своїй спині. Лакеї виглядали абсолютно переконаними, що в дім приїхала божевільна стара з двома бідними небогами. Ерік відіграв свою роль на відмінно, а я весь вечір боролася з бажанням розреготатися на весь голос.

Елоїза майже всю вечерю продовжувала стріляти очима в Дерека, але той не звертав уваги, що мене трохи заспокоїло.

​Коли ми нарешті повернулися до своєї кімнати й замкнули двері на всі засуви, Ерік безсило впав у м’яке оксамитове крісло, яке під його зовсім не жіночою вагою жалібно скрипнуло.

​– Клятий Сайлас, щоб тебе болотяний монстр зжер, – пробурчав він, розстібаючи верхній ґудзик сукні, який весь вечір впивався йому в кадик.

​Я підійшла до нього ззаду і почала повільно розминати його напружені плечі. 

​– Заспокойся, коханий. Ця гра скоро закінчиться, і ти нарешті зможеш спалити це коричневе страхіття, – я нахилилася і ніжно поцілувала його в щоку. – Пішли, я допоможу тобі змити з себе цей день.

​Прямуючи до ванної кімнати, я почала повільно роздягатися просто на ходу. Сукня  м’яко зісковзнула з плечей, залишаючись недбалою купою шовку на підлозі. Ерік, спостерігаючи за мною, хижо усміхнувся – від «тітоньки Гертруди» не залишилося й сліду, у його очах знову запалав вогонь мого чоловіка.

​Він підвівся, клацнув пальцями, ставлячи довкола нас щільний купол тиші, і рушив за мною. Тепер ми могли не стримувати ні слів, ні почуттів.

Ерік

Ранок почався з наполегливого стуку в двері. Я ледь встиг накинути халат і активувати артефакт, перетворюючись на Гертруду, як увійшов Дерек. За ним двоє слуг занесли величезні коробки, перев’язані шовковими стрічками.

​– Ваші сукні, мої любі родички, – криво всміхнувся брат, киваючи на пакунки.

​Коли слуги пішли, я з полегшенням деактивував ілюзію. Мілена та Елоїза, наче сороки, накинулися на коробки. Там було все: від мереживної білизни до розкішних бальних суконь. Окремо Дерек поставив дерев’яну скриньку. Коли він її відчинив, кімната ніби наповнилася холодним світлом – це були родинні прикраси Холдерів. Смарагди в платині, які колись носила наша мати.

​– Мілено, це належало моїй матері. Тепер я хочу, щоб це було твоїм, – мій голос злегка здригнувся.