Глава 9 “Війна Пекло і Небо”

ВІД: Минув рік з дня Обряду, з дня весілля Тобіаса та Дайріс. З першого дня шлюбу, Уру припинила вселяти молодим про їхнє кохання. У перші дні молодята відчували себе ніяково, немов вони чужі, немов між ними немає кохання. Але через деякий час між ними зародилося справжнє кохання. В яку не вірив Сатана, йому здавалося, що це все витівки Уру. Дайріс швидко потоваришувала з Накарою, дружина Раксара навчила молоду дружину смачно готувати. Раксар хоч іноді намагався чимось принизити дружину онука, на жаль йому не завжди це вдавалося, бо на захист Дайріс ставали одразу два демони, Феокл, який полюбив Дайріс як рідну сестру і Тобіас, який готовий ковтку всім перегризти за свою дружину. Про дітей молоді не замислювалися, бо пам'ятали що Король дозволив їм рік-два гуляти, жити собі. До того ж Тобіас та Дайріс вважали себе неготовими для народження свого первістка. Раксар на відміну від них дуже чекав свого правнука. При нагоді підганяв молодих до зачаття первістка. Грім і Уна дуже сильно хвилювалися, боялися, що їхня дочка не виживе в будинку Раксара, але дізнавшись, що у Дайріс з'явилися два сильні і сміливі захисники, заспокоїлися. Тобіас частенько згадував своїх батьків, йому дуже хотілося розповісти їм про своє весілля, про свою любов до дружини. Про все. Тобіас та Дайріс були прийняті на службу Сатани. Кожен навчався чогось свого. Тобіас вчився бути чудовим Воїном, бо йому, як і іншим новобранцям, доведеться битися з Ангелами. Напівкровка не хотів цього, він був категорично проти Воїном, бо розумів що на війні можуть бути його батьки, або знайомі. Найбільше йому не хотілося зустрітися зі своєю командою, Анкарією, Ларгусом, Вейтаріусом, Лостріс. Дайріс поділяла думки чоловіка, вона як і він не хотіла битися з Лександром і Блискавкою. Також Дайріс не мала бажання боротися з Ангелами, бо не вважала їх за своїх ворогів. Що стосується Ланкарії, вона була не проти повоювати. Чому так все вийшло? А тому, що Сатана за допомогою Уру, змусив Ланкарію зненавидіти свою родину, забути про гарне життя на Небі.

-З Тобіас все набагато складніше. Вибачте мені Король, але Напівкровку складно контролювати. У ньому з'єдналися дві сили, Демонів та Ангелів. Так як він не є повністю Демон, ми не можемо ним повністю керувати. А ось Ланкарія, вона наче слухняна маріонетка, готова виконувати всі наші накази. Звичайно, я посилю наш контроль над нею. До того ж мені вдалося змусити її забути свою сім'ю. Звичайно любов вона до них катує, але не більше. Я вселяла їй ненависть до рідних, за те, що вони не захищали її в школі

-Ти знаєш свою справу Уру, шкода, що ти не можеш контролювати Тобіаса. Але ж ми можемо маніпулювати іншими. Коли він у майбутньому побачить, що всі жителі Ада агресивно налаштовані проти Небес, йому нічого не залишиться робити, окрім як виявити агресію до тих, хто його виховав! До того ж Тобіаса не менше, ніж Ланкарія, ображали. Він нічого не зможе зробити поодинці. Коли всі налаштовані на інших, меншості потрібно змиритись. До того ж можна зробити так, щоб Ангели образили дружину Тобіаса. Адже він заради неї готовий на все! Скоро Уру, ми зробимо урок цим пташкам! Ми зуміємо виграти! Усі Ангели впадуть до наших ніг!

По Аду пройшла чутка, що Сатана збирається йти війною на Небо, сподівається цього разу перемогти. Багатьох Демонів порадувала новина про війну, але були ті, що були проти неї, не всі наважувалися вголос висловити свою думку. Серед невдоволених була родина Грома, кілька його родичів, родина Раксара, окрім нього самого. Глава сімейства не приховував своєї радості. Найбільше засмучувався Тобіас, адже він розумів, що його як і інших змушувати битися з Ангелами, з тими, хто його виховав, вчив. Щодня ці думки не давали йому спокою. Дайріс бачила і розуміла засмучення чоловіка, вона не менше, ніж він сумувала через майбутню війну, бо на Небі жили її брат і племінниця, а також батьки Тобіаса. Але більше Тобіаса хвилювала поведінку Ланкарії, демоніцю ніби підмінили, вона могла годинами говорити про майбутню війну, про успіх якої чекає на неї після перемоги. Усі близькі розуміли, що вона потрапила під контроль Повелителя

-Мене турбує поведінка нашої онуки. Вона поводиться так, як немов забула, де народилася і росла!

-Заспокойся Уна -Уна щоразу шаленіла, коли чула як її онука мріє вбити кілька Ангелів -Ми все розуміємо і бачимо що Ланкарія потрапила під вплив. Наша мала виявилася слабкою, хоча всі говорили протилежне. Лише Тобіас пощастило, він не піддався під його вплив. Але це не означає, що Король здасишся

-Ох, не подобається це все. Війна ніколи не закінчується добром. Скільки Демонів та Ангелів загинуло у минулих війнах? Серед них наші рідні! Нас теж змушувати йти на війну, як Воїнов. А що коли там виявиться наш син? Я не зможу підняти на нього свою зброю! Це ж наш синочок! Там же наша онучка!

-Якщо не підемо загинемо. Нам доведеться йти на війну. Сподіваюся, що вони не виявляться нашими противниками

НЕБО: На Небі як і в Пекло, піднялася метушня. Гонці Сатани передали Батькові про наближення війни. Ніхто не знав, не міг передбачити, коли саме Сатана вирішить напасти на мирних Ангелів. Богові довелося посилити охорону Небес, наказати всім бути готовими. Як завжди, війна повинна проходити на території Небес, на тій самій галявині, яку називають “Місце передачі”. Новина про війну, сколихнула все Небо. Ніхто не хотів воювати, але розумів, що війни не уникнути. Сатана ніколи не кидає слова на вітер, якщо він вирішив воювати, то так і буде. У великій родині ніхто не міг знайти собі місця. Аніранда ніби збожеволіла, марила тим, що їй доведеться боротися з Ланкарії, та іншими родичами Лександра. На відміну від дружини, демон намагався триматися спокійно, але по очах було видно, що йому як і дружині не по собі

-Якби хтось мені сказав, що доживу до того дня, коли мені доведеться боротися з власною онучкою, я вважав би за краще померти в той же день! -Сокрушено хитав головою Лорд -Я розумів що рано чи пізно, мені знову належить воювати, будь-якої іншої миті я зрадів цьому, але тепер мене від одного згадка про війну вивертає наввипередки! З одного боку розумію, Демони наші одвічні вороги, але там же Ланкарія!