Тандем Автора та Музи

Місто жило своїм життям. Тисячі іскор спалахували у непроглядній темряві. Кожна з них таїла секрет чиєїсь історії. У кожного вона була своя…

Я люблю це місце. Віддалене від усіх, тихе та затишне. З даху «Фейтвуду» відкривався краєвид на місто Життя. Щовечора я поверталася сюди, звертаючи з галасливої Дороги, заповненої Незнайомими мені людьми. Весь день проходив у метушні, пошуках відповідей та тихому очікуванні ночі, коли я залишалася наодинці з найпотаємнішим — Мрією та…

Самотність. Раніше я зливалася з тобою. Ти багатогранна і незбагненна. Сумна, але інколи даруєш свободу. Солодка, але іноді така гірка. Мій супутник життя. Бувало, хотілося зненавидіти тебе за мовчання та порожнечу, неможливість віддати комусь тепло, яке довгий час переповнювало мене.

Зараз, щоразу повертаючись до улюбленого куточка, я з нетерпінням переступаю поріг на даху, який веде в засаджене декоративними деревами та ароматними квітами затишне місце. Мій маленький Світ, у якому так багато пережито подій та відчуттів. Але найголовніше, що на мене там завжди чекають… Рідні очі, тепла, часом пустотлива усмішка, розуміння та тиха розмова. Муза в Його образі уже який рік солодко зводить мене з розуму.

Але цього вечора вперше на мене ніхто не чекав... Серце боляче стиснулось і я мимоволі зупинилася біля плетеного крісла, в якому він так любив сидіти, закутавшись у вовняний плед. Вигляд у хлопця завжди був домашнім. Не таким, як його звикли бачити оточуючі. Там, у тому Місті, що простягалося внизу, він був для більшості недосяжний і часом чужий навіть мені. Але цей затишний куточок на даху серед невеликого саду робив його зовсім іншим.

Кожен має таке місце, куди приходиш відпочити. Кожен знаходить там когось, відчувши споріднену душу. Отак і ми колись зустрілися. Випадково. Він загубився у величезному Місті, довго блукав, шукаючи притулок подалі від гучного натовпу та публіки, що кричить. А я ходила в парку Слова. Теж шукала, тільки не прихистку, а натхнення. Було порожньо на душі і тужливо. Самотність зовсім не жаліла і часом холодила серце, через що я надовго перестала писати. З серця пішли колишні мрії та минуле, що надихало. Хоча я за ним не шкодувала. Надто вже багато було того, що хотілося забути…

Ми зустрілися біля фонтану Надії. Я дивилася на своє розпливчасте відображення у воді і все думала, що робити далі. Нічний вітер був прохолодним, як і мій настрій.

Тихі кроки поряд сполошили задумливість. Хтось підійшов і став поряд. У відображенні з'явився незнайомий образ. Кола на воді від бризок фонтану не давали розгледіти Незнайомця, але його присутність прогнала тривогу і мені раптом стало спокійно і затишно. Це привернуло мою увагу та інтерес. Несміливо покосилася на того, хто стояв поряд. Приємне тепло розлилося по тілу. Незнайомий образ викликав довіру та симпатію. Але він був дуже сумний. Вітер грав з його трохи розпатланим волоссям і прикривав ним задумливі карі очі. Молодий хлопець продовжував стояти нерухомо і дивитися у воду.

І тут я усвідомила, що так привабило мене, — знайома Самотність. Дві Самотності тепер стояли поруч.

Відчувши, що я роздивляюся його, Незнайомець суворо глянув у мій бік і, трохи затримавши погляд, знову втупився у воду.

Я відчула себе зайвою, хоч і прийшла першою.

Вирішила піти геть. І тут несподівано усвідомила, що порожнеча всередині зникла. Щось нове і поки що незрозуміле прокинулось у мені.

Прийшовши на дах, куди ніколи нікого не пускала, сіла за невеликий столик. Раптом, зволікаючи, відкрила блокнот і почала писати. Слова спочатку було важко підбирати, почуття ще плутались, але поступово емоції розпалили в мені уяву, і на папері народився початок першої за довгий час історії. Я вже не могла зупинитися. Тільки світанок, засліпивши яскравими фарбами, привернув мою увагу своєю чарівністю, і я мрійливо задивилася на золотого кита на горизонті. Велично та красиво! Народження Дня ознаменувало народження Нової Мене.

День пройшов так швидко, що я не помітила плину часу. Мене займала лише одна думка — чи знову буде сьогодні в парку той Незнайомець?

Не було. Чекала кілька годин, з надією вдивляючись у освітлені алеї. Сум повернувся, а разом з ним і самотність…

Піднявшись на дах, приготувала гарячу каву і вмостилася в улюбленому кріслі. Посидівши трохи, вирішила спробувати продовжити писати розпочату історію, але виявила, що блокнот зник. Ймовірно, у парку, після того, як перечитала написане, захопилася очікуванням Незнайомця і забула записи на лаві. Було так прикро. Вперше за такий довгий час я нарешті почала щось писати. Нова ідея мене надихала, і отак усе втратити. Сльози не принесли втіху. Я стрімголов побігла в парк, але не знайшла пропажу… Все зникло так само швидко, як і прийшло: Муза, натхнення та нова історія…

Повернувшись до себе на дах, закуталася в плед і невдовзі заснула. Бажання щось робити більш не було.

Але яким було моє здивування, коли, прокинувшись вранці, я побачила на столику перед собою свій блокнот.

Озирнувшись, нікого не побачила. Може, він не зникав? Може, вчора у темряві не помітила, що він на місці? Але… я була впевнена, що його немає…

Дивна подія викрала мою увагу, і тепер весь день був присвячений тільки думкам про те, що сталося.

Увечері я знову попленталася до парку. Всередині з'явилося легке тремтіння, коли побачила біля фонтану знайомий Силует. Радість змусила серце битися швидше. Наважившись підійти, стала поруч і почала роздивлятися кола на воді. Чому я так хвилювалася? Ми були незнайомі. Я навіть не уявляла, ким був цей хлопець, але він інтригував до самої глибини моєї підсвідомості.