День був неймовірно спекотним. У повітрі стояла важка духота, ніби перед самою грозою.
Сайла, Тарен і Дарек підійшли до будинку Наї. Жінка зупинилася перед хвірткою, не наважуючись увійти.
— Думаєш, вийде? — невпевнено, з тривогою в голосі, запитала Найла чоловіка.
— Звісно, вийде! Дивись, вони навіть хвіртку не зачинили. Наче чекали на нас!
Він легко відчинив її, і всі троє зайшли на подвір’я.
— Я вас тут почекаю, — сказала жінка, підійшовши до альтанки й скромно сівши на лавку. — Удачі!
Батько із сином підійшли до дверей і постукали.
— Заходьте! — почувся голос Норена.
Увійшовши на кухню, Дарек і Тарен побачили Норена та Аміру. Вони сиділи за столом: Аміра пила чай, а Норен читав книгу.
— Добрий день! — голосно привітався Дарек.
Норен відклав книгу й лише кивнув.
Аміра підняла погляд на Дарека й довго не могла відвести очей від його погляду. Вона дивилася на нього так, ніби перед нею стояв не просто Дарек, а справжній лев, який раптом навчився говорити.
— Я прийшов до вас поговорити як чоловік із чоловіком… — почав Дарек.
Але він не встиг закінчити, як Норен раптом гучно перебив його:
— Я згоден!! Я згоден!!
Говорити тут нема про що!
Батько й син здивовано переглянулися.
Аміра мовчки взяла чашку й підійшла до вікна. Вона відвернулася й стала дивитися кудись далеко, ніби намагалася сховатися від усіх цих слів.
У альтанці сиділа Сайла разом з Аларою, яка саме повернулася з ринку. Почувши крики з дому, жінки від несподіванки навіть обійнялися.
А тим часом Норен продовжував:
— Так, я згоден! Усі свідки!
Він повернувся до Амири:
— Чуєш, ти, свідок! Я згоден!
Але Амира стояла біля вікна нерухомо, наче статуя. Видно було лише її силует.
Дарек і Тарен знову переглянулися.
— Ви точно згодні?
— Так. Я вже втомився від цих нескінченних походів, тому ще раз повторюю — так, я згоден.
— І на що це ти там погодився? — раптом почувся голос Наї.
Вона вже стояла у дверному отворі прямо за Тареном.
— Я погодився на шлюб нашої доньки й Тарена, зрозуміла?!
— Погодився, значить? — примружилася Ная. — А тобі нагадати, що Тарен — ліранець? Нагадати, може, про війну…
Але вона не встигла договорити.
Норен підняв її на руки й поніс до маленької комори, зачинивши двері.
Повернувшись на кухню, він спокійно сказав:
— Ще раз говорю , згоден!
Із комори одразу почулися крики Наї. Вона намагалася вибратися.
— Я тобі зараз таку «згоду» покажу, що тобі більше ні з ким буде погоджуватися! Спочатку з цими дверима розберуся!
Пролунав удар.
— Норене!! Випусти мене, кому сказала!!
— Але за однієї умови! — Норен підняв палець угору.
Із-за дверей почувся грізний голос:
— Я тобі такі умови покажу!!
Знову пролунав стукіт.
— Якщо Тарен станцює танець Артоган! Прямо на святі миру!
У коморі запала тиша.
А потім пролунало:
— Так! Так, нехай станцює!!
Норен усміхнувся.
— Нехай доведе своїм танцем, що він справді гідний моєї доньки!
Ну що, по руках?
— По руках! — без вагань хором відповіли батько й син.
Із комори весело пролунало:
— Так, так! Нехай доведе! Нехай доведе! Нехай станцює! Ох, кляті двері, ну ж бо…
— А тепер пропоную випити на знак нашої домовленості!
Норен дістав пляшку коньяку, і чоловіки випили.
— А тепер ходімо, я вас проведу.
Коли вони вийшли з дому, то побачили Сайлу й Алару, які від радості ледь не підстрибували.
Тим часом Ная все ще намагалася відкрити двері комори.
— Так, нехай доведе, що він гідний! Ну ж бо, двері!
Зробивши останній ривок, Найла вибила двері з петель.
Вона радісно усміхнулася й вийшла на кухню.
— Так! Так! Є! Боже, нарешті все буде добре! Аміра, я ж казала, що так і буде!
Жінка, майже танцюючи, підійшла до сестри.
Але раптом зупинилася.
Аміра стояла нерухомо. Здавалося, вона зовсім нікого не чула й не бачила.
Її пальці так сильно стискали чашку, що кісточки на руках побіліли.
— Амира… з тобою все добре?
Ная торкнулася її плеча.
Амира різко здригнулася, перелякано подивилася на сестру, а потім усміхнулася.
— Так, так… усе добре. Просто задумалася. Тепер буде багато клопотів.
Ная обійняла сестру й залишилася стояти біля вікна разом із нею, дивлячись, як Норен розмовляє з майбутнім зятем.