глава 5

Коли хлопці вийшли надвір, вони підійшли до невеликої альтанки й сіли за круглий дерев'яний стіл.

Норен спокійно розгорнув старий журнал і почав читати, ніби все, що зараз відбувалося в будинку, його зовсім не цікавило.

Тарен і Алара лише мовчки переглянулися.

— Думаєш, надовго? — тихо запитав Тарен.

— Не знаю... Але якщо стало тихо, це ще страшніше, — прошепотіла Алара.

У будинку й справді панувала дивна тиша.

Ная мовчки стояла, схрестивши руки на грудях, і не зводила очей із Сайли.

Кілька довгих секунд ніхто не промовив ані слова.

Нарешті Сайла кашлянула.

— Сигарети не знайдеться?

— Не курю, — сухо відповіла Ная, навіть не змінивши виразу обличчя.

— Послухай... Мені син усе розповів. Так от... його дід був горинцем. Тож у цьому ти не права...

Та Ная різко перебила її.

— Горинець... Ліранець...

Від всього  цього мені вже зле!

Ти знаєш, що я пережила?

Знаєш, кого я поховала через ту війну?

Знаєш, скільки дітей залишилося сиротами?

Для тебе це просто історія.

А для мене — життя.

Сайла важко зітхнула.

— Та це було бозна-коли... Минуло вже стільки років. Час почати жити з чистого аркуша. Не можна все життя триматися за минуле — так і збожеволіти можна.

Та й Тарен тут узагалі ні до чого. Він, як і твоя Алара, був ще дитиною, коли все почалося.

Якщо чесно... я вже й сама не пам'ятаю, через що тоді все закрутилося.

Ная повільно підняла брову.

— Нагадати?

У голосі бринів відвертий сарказм.

Сайла фиркнула.

— Ну, нагадай.

— Зараз нагадаю.

Ная мовчки схопила мішок із борошном, сиром та іншими продуктами, підійшла до відчиненого вікна й одним рухом викинула його надвір.

Мішок луснув у польоті.

Сир, копчене м'ясо, масло й пакунки розлетілися по подвір'ю.

— Це... за відібрані ресурси!

Вона різко схопила глечик.

— А це...

ГЛЯХ!

Глечик із гуркотом розлетівся об стіну.

— За різанину!

Потім Ная підхопила клітку з курми.

— І ось вам ще!

Грюк!

Клітка перекинулася.

Дверцята розчахнулися.

Кури з обуреним кудкудаканням вилетіли назовні й почали скажено носитися всією кухнею.
— Божевільна - крикнула Сайла!! 
— Сама така! -  знову кинула щось у вікно Ная!
В альтанці всі троє одночасно підняли голови.

Повз вікно пролетів шматок сиру.

За ним — копчене м'ясо.

Потім мішок із борошном.

А вже за секунду з вікна одна за одною випурхнули перелякані кури.

З будинку долинув несамовитий крик Наї:

— Забирай своїх курей і забирайся звідси!

Не менш гучно відповіла Сайла:

— І заберу! Але все одно повернуся! Просто так ти мене не позбудешся!

Наступної миті в хаті щось голосно розбилося.

Дзвін посуду було чути навіть на вулиці.

Двері будинку з гуркотом розчинилися.

На подвір'я вискочила розпатлана Сайла.

За нею, міцно стискаючи в руках віник, мов справжню бойову зброю, мчала розлючена Ная.

— Ану стій!

— Я тебе зараз навчу свататися!

Сайла на ходу схопила Тарена за рукав.

— Біжимо!

Вони майже одночасно вискочили за хвіртку.

Ная ще довго стояла посеред подвір'я, розмахуючи віником.

— І щоб ноги вашої тут більше не було!

Сайла, вже опинившись за хвірткою, усміхнулася й голосно відповіла:

— Побачимося!

— Не побачимося!

— Побачимося!

— Не побачимося!

— Я ще повернуся!

— А  ага зараз повернеться вона....! скзала Ная зачиняючи хвіртку!

Сайла й Тарен повільно йшли нічною вулицею.

Вони не промовили одне до одного жодного слова.

Вечір неквапливо огортав місто, а останні промені сонця давно розчинилися за обрієм.

Дійшовши до ринку, вони знову привернули увагу продавців.

Жінка, яка продавала посуд, усміхнулася, побачивши Сайлу.

— Це вже який за рахунком?.. — зі сміхом запитала вона.

Сайла мовчки подивилася на неї.

Не сказавши ні слова, вона лише важко зітхнула й простягнула руку, показавши всі п'ять пальців.

Продавчиня розуміюче кивнула.

— Ох... Уже п'ятий?

Сайла лише знизала плечима.

Жінка мовчки нахилилася під прилавок, дістала дві нові глиняні вази й простягнула їх Сайлі.

— Тримай.

— Дякую...

Мати й син так само мовчки рушили далі додому.

їхню дорогу освітлював лише повний місяць, що висів серед чистого зоряного неба.