Дабл трабл

Прослухавши як завше обвинувачення у всіх смертних гріхах, цивільної дружини, мовчки позаписувавши щось у величезний щоденник із розумним виглядом видала вирок – «Вам потрібно пройти парну терапію у дуже чудового гештальт – психолога, дуже цікавий випадок, для прикладу дисертації це безцінне», не мигнувши і оком брехала Марфа. Якщо Вас влаштує вирішення даного питання негайно займусь, згода? Мадам – дурочка, як китайський болванчик качала із радісною посмішкою на обличчі. Ще б пак так розрекламувавши психотерапевта ніби панацею від усіх бід.

Ну і чому саме зараз? Що це за збій у системі? Де вони взялися на мою голову? Прислухаючись до інтуїції вже почала переживати – моє везіння знову повертається дупонькою, як хатинка Баби- Яги до лісу передом, а до мене задом? Чую десь недопрацьоване незакрите запитання. Ну все до завершення епічного дня не вистачає Марка із претензіями і все. Не вспіла навіть додумати останню думку у кабінет увірвався Марк власною персоною.

-Легкий на помині. Це вже занадто для оного дня.-простогнала Марфуша. У мене від таких пацієнтів нервовий зрив буде.

-Ти! Ти, змія підколодна! Верещачи із зібганими кулаками ричав чоловік.

-Чим Вам можу допомогти? Я всього на всього сімейний психолог, а Ви як бачу прийшли один. Найкращий варіант коли відвідують обидва з подружжя. –може хоч так відчепиться, подумає що помилився, зроблю лице цеглиною. Ми знайомі (О, Боже що я мелю)? Мене зараз по ходу по стінах розмажуть.

-Я тебе уб’ю, а потім..

Але не встигши договорити, у два кроки стояв поряд і впивався міцним поцілунком, через декілька хвилин роздягав безсоромно як молодий початок перед варкою.

-Сто чортів у печінку! Руки, геть! Ти у мене у кабінеті! У мене скоро знову прийом. Охриплим голосом промимрила жертва сексуальних нападів.

-Так то я замовив усі окрім першого. Ледве гадину знайшов, звела із розуму , конспіраторка хрінова. Пішла вона бачте, а мене спитати? Що я хочу і що відчуваю? Лисиця!

-Пішов до бісової матері! Я хотіла покінчити із минулим, перегорнути сторінку так кажучи.

-А навіщо робити вигляд що незнайомі? Невже думала прокатить?

-А спробувати? А ти, відразу лізти цілуватися і в труси, що минулі звички спокою не дають? Я тобі нічого не винна, чи винна, віддати грошима? Кружляючи один за одним, колючі фрази облітали кабінетом. По ходу за театральним виступом спостерігав увесь поверх психологічної допомоги, бо щось дуже затихало усе навколо.

-Вернись до мене. Точніше не так, нумо зустрічатися по – нормальному, букети романтичні зустрічі, задній ряд у кіно і таке інше. Все чого твоя незрозуміла дика голівонька схоче.

-Губи трубочкою розкрути. Тобі не личить. Та й вигляд у нас із тобою не «айс», розтріпані як два обшарпанці.

-А як же спитати мене чи скучив? Порухавши грайливо бровами Марк позначив свій настрій добути чи то добити мене. Чи у тебе вже є хтось?

-Без істерик! Ну не знаю, що тобі відповісти?

-Є чи немає ?

-Ну припустимо нікого не заводила, навіть животину – ніколи.

-Ти вже мене заводиш.

-Якось неоднозначно все це звучить, двояко. Все стомив іди із Богом.

-Піду коли пообіцяєш зустріч.

-Ок! Буде тобі незабутня зустріч по старій пам’яті. Іди броди вже, стомив, відновитись потрібно.

Не переживу ще чогось в такому дусі, по моєму на сьогодні достатньо. Так вирішено, приходжу додому, приймаю пінну ванну з келихом коньячку. І думки перервав стукіт у двері.

-Візьми себе у руки, можливо пацієнт заблукав. Та якого біса не хочу нікого бачити, зараз перенесу зустріч і по наміченому курсі. Але інтуїція злочинним підступом мовчала, а це не найкращий знак.

-Це я! Тут вирішив вернутися уточнити. З- за дверей показалося знайоме тіло.

-Тільки не це. Стогнучи і закриваючи обличчя видушувала Марфа. Най би тебе пранці з’їли. Тебе до повної картини не вистачає. Сідай, коли прийшов, чого треба?

-Яяяя…

-Та не мнись все гаразд у Вас буде тільки психотерапевта поміняєте на ваші фізіономії дивитися не можу. Все ?

-Ні не так.

-А як? Кліщами витягувати із тебе? Стомилась я так що коротко і по суті?

-Я не можу тебе забути. Часто згадую наше спільне життя, нікого кращого не може бути.

-Йоп ту дей! Всрався та й криво! Одне матюччя в голові, от чесно, ти де був увесь цей час із таким зізнанням, а може запізно? Не думав? Чи не склалося а я дурочка зараз побіжу щасливим тебе робити? Я, я пластинка від патіфона і запчастина від буя… О, Всесвіт сьогоднішній день перенасичений, може вже достатньо?- вже просто у голос відсилаючи посил у нікуди.

Із злобою Віктор вибіг із кабінету  так що руків’я застрягло глибоко у стіні із підвіконня впав величезний вазон, між іншим улюблений. Все що залишилося після відвідин – бруд, черепки горщка та зіпсований настрій. Чим підіймати настрій? Хіба краном і то не факт. Потрібна тяжка артилерія! Сходити на масаж, шоколадне обгортування і на останок новенькі черевички, а інше по ходу дій.

Стомлена і задоволена обрядами зцілення тіла і душі, вже із новенькими бежевими туфлями на шпильці летіла до місця де ніхто не має дістати : мій дім – моя фортеця.

Сходи сьогодні здавалися нескінченною вервечкою у височінь, всього – то п’ять поверхів, видно старію. Ну от і все мої заповітні двері. Пройшовши у середину чомусь вперше стало самотньо, так і хотілося сказати хоч комусь : «От я і вдома». І що за дивні думки пригодять у голову, потрібна шокотерапія, точно, от завтра цим і займусь, як любила говорити Скарлет Охара «Про це я подумаю завтра!».