Повний вперед!!

Перегорнувши нову сторінку у своєму житті, ба навіть епоху, частіше почала задумуватися про зміну професії. Бути чи не бути от у чому питання, або ж краще ким стати? Бажань хоч відбавляй а як їх втілити у життя і за який кошт? В голові кружляв вир думок завбільшки із ураган «Катрін» (а ви знали що усі назви страшних стихійних вихорів називають в 99% жіночими іменами).

Завше хотіла бути психологом, першокласним спеціалістом, який знає відповіді якщо не на всі то на більшість питань точно. Хоча і кіллером в принципі не погано. Ну чомусь нікому і волову не прийде думка що така як я навіть тримала зброю не те що стріляє влучно. А це так! Це діло я обожнюю, добре прицілився і затамувавши подих робиш вистріл.

Колись на ДПЮ усіх дівчат «полкан» ганяв своїми причудами то на час одягти протигаз, то розібрати автомат, то пройтися маршируючими кроками і як родзинка залік із стрільби із малокаліберної гвинтівки. О, так і стають певно кіллерами отримуючи кайф від кожного влучного вистрілу. Наш войовничий викладач хотів познущатися із жіночої половини, а вийшло зовсім навпаки.

Коли вже хлопці усі відстрілялися і почалися смішки над нами невдахами, сіла я ну і видала результат. Спершу було попадання у мішень з п’яти метрів, потім десяти у маленьку картинку. Так як викладачу здалося це лиш щасливим збігом обставин (дивний він десять попадань із десяти і усі у дев’ятки і десятки - наївний) захотів ретельнішої перевірки виставив десять копійок у які влучно попала, ну як і в принципі і у гілку із віника яку він вже із дратуванням видирав. Є над чим роздумувати а краще почати діяти. Полишивши марну надію не ставити оцінку відмінно, здався і визнав : «Ця і білці в око попаде»! останньою фразою по ходу вбила наповал «Ну а, що ви хотіли від дочки майстра у кандидати спорту із біатлону? Він хотів сина а з’явилася дочка, потрібно відповідати за свої бажання».

От я відповіла і мені навіть ну дуже зайшло, особливо любила дивитися на реакцію в Тірі, де максимум очікували зламаного нігтика і сльозу , тому що не попала ні в одну мішень. Заходячи у приміщення вже смакувала когнітивним дисонансом між моїм таким дівчачим виглядом і результатом на усі сто. Відпрацювавши усі вистріли не раз виходив власник і питав : «Дівчинка ти хто?».

Так хто ж я є відтепер? Оболонка, тіло без наповнювача, будемо заповнювати вирішила! Значить потрібен план, однозначно :

-Піти на курси психологів, гештальт терапія? Можливо арт?

-Де заробити на ці забаганки гроші (піти на дві роботи? чи щось інше?)

-Почати шукати житло і гроші.

Так як більше нічого не тримало дівчину у цьому місці спробувала вирватися у велике місто. Адже усі знають велике місто – великі можливості. Але це не завше так, нажаль. Тому для початку заякорилася по своїй прямій професії – ну і що підемо медичною сестрою у садочок іще там нас не було, щось новеньке.

Було багацько нових справ, купа нових обов’язків, головне відпало основне питання із житлом, бо жити можна було у підвалі садочку. Як то кажуть тепер ти мій раб на вічно адже ти тепер винен по гроб дошки завідуючій за таку ласку – жити у сирому приміщенні де не можна нічого окрім поспати (чайник не можна, як і фен і електроплитку, як хочеш так і виживай). Зате там знайшлося чимало гарних обездолених людей у яких планів на майбутнє не було, окрім мене.

Нова моя знайома чудова весела дівчина, котра працювала поваром, відрізнялася легким характером і доброзичливістю. Мені здавалося що вона така красива як богиня, хоч цього вона не визнавала і комплексувала а даремно. Найгірше зло недооцінювати себе.

Проживши майже рік на цьому робочому місці зрозуміла справа не зрушиться ніколи якщо щось кардинальне не придумати. Давно вже моя нова знайома марила однією дикою, як на мене затією, хотіла легшого життя – стати повією. Як сама говорила це одна із найдревніших професій.

-Ти не уявляєш Марфа, розчарувавшись у всіх мужиках, там знаєш чого очікувати. По – перше секс завжди і ніякої лапші про любов та ще й за це непогані гроші платять і все немає більше страшних мук у очікуванні слідуючої зарплатні. І я зможу купити собі оту класнючу помадульку і навіть дві.

-Ага сифіліс, СНІД і інші венеричні захворювання.

-Дика ти, резинки у поміч. Та й навіщо так жити якщо це навіть не життя а так тінь, мука одна у напівпроголодь.

-Мені лячно, а якщо продадуть у рабство чи уб’ють…Або іще гірше.

-Ти дуже багато думаєш, як на мене. Менше думай і спробувати потрібно а там видно буде. Знаєш не погано було б щоб там якийсь багатий Буратіно приліпився і стати його коханкою. Чудово – зніме квартиру і обслуговувати лиш його, бабуськи дав і ти у шоколаді.

-Або по шиї у лайні.

Іще трохи подискутувавши однозначно вирішили спробувати варто. Взявши дешевеньку газетку із об’явами про пошук роботи, почали обдзвонювати майбутніх роботодавців. Потративши декілька днів нарешті визначилися із новим місцем роботи. Вирішили йти у вільні від роботи дні, спробувати так сказати, оцінити свої можливості.

Домовившись про перший робочий день подруги трусилися як листок по вітру, але молода придуркуватість взяла своє. Вони наважилися. Страх відполірували заспокійливим і стопочкою настоянки.

-Ти впевнена? Люська ти оглухла? Ні те ні те. Просто мандраж бере чи то корчі іще не визначилась.

-Може не підемо?

-Однозначно підемо, от тільки справжні імена називати не будемо. Ти будеш Ваською (Василісою), а я Дашою. Вже погравши бровими підморгнула подруга.

-Бляха – муха я ж з переляку і забути можу. Авантюристка хрінова. Руки он спітніли. Я уже себе ненавиджу і тебе теж. Так скоро нервовий тік зароблю. Ти мене зведеш у могилу.

-Харе! Тихо будь я із тобою удвох не так страшно. Ну що пішли у нове життя.

І вони пішли. Коли за ними зачинилися двері, ніби мишоловка захлопнулася у голові майнули тільки такі асоціації. Нічого прорвемось. Квартира була величезною, купа кімнат для усамітнення, ванна і малесенька кухня. Що ж сказати про працюючих тут, зовнішність сама різноманітна на любий смак - красуні і зовсім страшненькі, худі і повненькі.