Зібрати волю у кулак?

Погожим весняним і таким вже достатньо прогрітим сонячими вітамінами вечором, з маршрутного таксі Марфу зустрічали дві найулюбленіші любімки. Чорнява красуня із шовковистою гривою і курчавий мужчинка. Тяжкі пакети зайняли всі чотири руки, тому добиратися було скажем так не легко.

-А чому не взяв повідка?

-Спішив, забув. Вона всерівно іде хвостиком за нами. Не переживай.

-Чомусь тривожно за малечу, тим паче будемо йти по дорозі, без пішохідних доріжок.

-Ну я ж з нею скільки ходив, просто так і все проходило добре, а тут ти видумуєш якісь хмарні тривоги, тобі екстриму захотілося?

Дівчина мовчала, але дике відчуття не покидало ні на мить. Так думки погані геть від себе, то певно знову себе накручую, правильно говорять – думати потрібно позитивно. Потрібен правильний посил у всесвіт, точний запрос… На цьому місці думка обірвалася вереском собаки яка вже робила у повітрі подвійне сальто із переворотом чи кульбітом.

Машина навіть не зупинилася, промчавшись набираючи швидкість. Все що запам’яталось як якісь темно- зелені жигулі віддаляються від місця злочину. Гішого повороту не можна і побажати. Відштовхуючи голосячого і завиваючого Тусю від песика, знявши з шиї шалика перемістила собаку у нашвидкоруч змайстровану кенгуру- переноску. Хвилини ніби не ішли, розтягувалися на години. Поки добралися додому спина тріщала від болю, а руки трусилися від невідомого.

Собака була жива, але не зрозуміло було що ж там твориться в середині. Чи є якісь переломи, розриви. І як жити якщо її нестане. І це не просто видумки. У дитинстві ми брали каченят на літо, кормили поїли вигулювали, а потім батьки із них робили тушонку(останній пункт мені ніколи не подобався). Прив’язуючись до пташенят я не могла підняти на них руку. Якось не я забирала на ночівлю своїх жовтих комочків, а дідусь, прийшовши до них зранку виявила – у них від перебування на бетонній підлозі покрутило ніжки, деякі пташенята не вижили. Сліз було море, цілий день плач і питання за що дід таке з ними зробив. Він ще довго мене кляв за ті каченята, бо бач нервів наробила і галасу. А тут моя мрія – собака, ніби маленьке дитя, яке не може нічого сказати тільки вздихає і повискує від болю.

Не подаючи вигляду що хвилююсь набрала номер знайомого ветеринара, дізнавшись усе що цікавило, відправила за препаратами майже винуватця драматичної події. Ну чому винуватця? Ну якби постійно думати про безпеку собаки, нічого б не сталося. Це майже так як і за кермом, пристібнись, а потім їдь.

Ніколи не думала що два тижні можуть бути такими довгими. Собака вже знала вигляд шприца, не противлячись з сумом переносила багаточисленні ін’єкції та гіркі таблетки. Два довжелезних тижні вона майже не їла і не спала повискуючи від болю і страху що не може не те, що дійти, навіть доповзти до лотка щоб справити нужду. Коли рани піджили і зрослися переломи, ми робили гімнастику і масажі, але поки по при всі надії моя маленька дівчинка не могла сама стояти .

Тихцем плачучи над сонною песючкою, думала ну як так, ми стільки із нею перенесли, а що буде коли вона не зможе ходити, так і залишиться інвалідом до кінця? Невже прийдеться вжити крайніх мір, і як потім із цим відчуттям провини жити? Нічого ми ще поборемся і там буде видно, так просто не здамся, не віддам смерті.

-Чуєте всі я її нікому не віддам!! Бабуся , дідусю допоможіть мені, нічого не просила, не зверталася до вас. Ви мені винні! Чуєте винні! Достатньо вже віддала рідних і близьких. Я заплатила всі рахунки із лишком!

         Прибігши Віктор нічого не розумів із всього що говорила, та й з відки йому знати?

Нікому раніше не розповідала, але ті найближчі люди яких не має зі мною, були не звичайними, не простими , як по характеру так і по призванню. Вони допомагали людям, інколи навпаки. Іще малою вони всюди брали із собою. Читаючи замовляння, ніби вкарбовували у пам'ять, і навіть якщо захочеш не забудешся нізащо. Показували трави, розповідаючи яка в них сила. Мені все подобалося до певної пори.

Взявши заборонену книжку, читала і розглядувала. Побачивши таке бабуся сильно розгнівалася, заборонила геть і підходити до даного предмету. Але як відомо заборонений плід солодший меду, тому незважаючи на все далі нею користувалась.

Однієї ночі після невеликого обряду із книжки, мене наказали, ті хто оберігали наш рід(це потім так пояснила бабуся). Снилися страшнючі сни, один за одним. Мої руки тримали якісь чи істоти чи сутності, можливо ефірні субстанції, так міцно аж тріщали кисті , по черзі прохромлюючи наскрізь з тильної сторони то одну то іншу руку питали чи візьму іще раз книгу. Штука якою кололи дивним чином схожа на чорну довгу затуплену голку, тільки зверху її прикрашало не вушко, а якийсь дивний знак. Верещачи на все горло відповідала певна річ «Ні!», але каторги продовжувалися майже всю ніч, обезсилена із страхом в очах ледве проснулась. Руки були цілі, лише пекучий біль так і залишився майже до вечора.

Тихо підійшовши, бабуся обняла : «За все потрібно платити, ні що і ні звідки не береться, запам’ятай !». А я забула, ні не відразу, пізніше. За що страшно поплатилася. Пройшли роки і бабусі не стало, я вже вчилася, як тоді здавалося ну все, вже доросла, сміх та й годі. Моя подруга любила одного хлопця, а той не звертав уваги ну зовсім ніякої. От за для жарту провела їй обряд по фото, після чого він просто по ній божеволів, але їхні стосунки тривали недовго так як та людина не по своїй волі була прикована до іншої, підсвідомість боролася як могла. Замучившися дівчина прийшла до мене знову, вимолювати прощення і їй і мені прийшлося довгенько.

Після чого знову сни, тільки вже ніхто не карав, лише сумна бабуся приходила і ніжно як у дитинстві гладячи по голові говорила «Ну що ж натворила?! Ціна твоєї дурниці, саме коштовне що могло б бути у жінки.». Щоразу коли запитувала, що то значить сон переривався. І лише згодом, коли все таки я захотіла дітей, всі спеціалісти розводили руками і говорили це не реально. Спершу було пусто, боляче, з часом змирилася, тому собаку вважала більше чим домашня тварина – моя маленька дівчинка, якої не могла мати.