Граблі танцюють зову)

Сни це дещо особливе. Переносячись у царство морфея, підсвідомість видавала такі ефектні можливі реалії, що просинаючись ще довго перебуваєш у стані афекту.

Літо, погода хмарна. Здоровенне озеро, ну прям таке що не видно ні початку ні краю і дна чомусь теж. Колір води бентежить, ну чому вона така темна, навіть не синього а чорного кольору. Човен деревяний, старенький, як у казці про Івасика-Телесика. І ми з бабусею у човні пливемо, ну як сказати пливемо, ідемо за течією. Латаття по обидва боки таке величезне ніби в амазонці. Вмить все перетворюється на жахливий жах, ми у воді. Перед очима човен перевернутий, бабусі вже немає поряд і я іду на дно, темно і невистачає кисню. Марфа на хвилиночку, тільки і вспіла подумати, що вона не вміє плавати, усе це кінець.

Ох і присниться вже, аж змокла від напруги уві сні. Що ж це було? Можливо попередження? Або ж мовою психоанолізу, по теорії Карла Юнга ротлумачення сну було невтішним.

Зранку смажачи зажарочку на супчик, та так що вона присмажилася до основи сковороди, думала про все по трохи. Роздуми перервалися дзвінком у двері.

-Можна я зайду? Хочу з тобою поговорити.

Зібравши всю силу у кулак, якогось біса пішла. А одинока сковорідка одиноко дотлівала із вмістом чорно – коричневого кольрів.

-Про що поговорим? Із презирством і наглістю стальним голосом пропалила, хоробра юна особа, у якої аж всередині все похололо від передчуття тріпки.

Такого повороту, навіть у книжках не описують, санта барбара відбулася прямо на очах всієї вулиці. Усі охочі бабулі нагострили вуші і солодко посоловілими очами вдихали мильну драму на яву. Тей хто ніколи не міг собі дозволити слабкість просити пробачення , навіть не уявляв у страшному сні, що стане на коліна перед слабкою статтю.

Дивно було бачити, як великий і незграбний Віктор колінами стає, не тільки на мокру мучку, а й у саму калюжу. Ручищами обіймаючи ноги коханої, плачучи просив пробачення, говорив багато і не зв’язно. Доброї половини не чуючи, відчула що все потрібно припинити.

- Вставай, досить блазнювати! Я не знаю що тобі казати, просто у голові нічого не клеїться зв’язного.

-Скажи, що ще даси мені шанс, я буду тримати себе у руках. Ти моє життя, без тебе я не можу ні спати ні жити. Ти як мій власний наркотик, без тебе приходить страшна ломка.

-Дивне порівняння…значить ти хочеш сказати, що любиш мене?

-Я не знаю як виглядає любов, як умію відчуття висказати так і викладую словами.

-А руками?

-Вибач! Сто тисяч разів, ні мільйон! У мене була травма спини, майже не ходив, тому батьки випробували на мені експериментальний препарат, який трохи підпортив нервову систему, іноді втрачаю над собою рівновагу.

Не бажаючи подальшого прослуховування і роз’яснювальних робіт із близькими, дала обіцянку повернутися додому. Не розуміючи нічого так хотілося повірити знову, у щось хороше, забути образи і жити насолоджуючись тим що було і тим що буде.

Якщо не повертатися до того енцидента, здавалося все ішло занадто добре. Постійне відчуття напруги, згодом відпустило. Хотілося жити і радіти. І от коли все стало у своє русло і ішло таким чудовим чередом повсякденних подій, сталося чергове нервове потрясіння.