Нове кохання

Приїхавши на місце викупу, перше що кинулося в очі це отара песів які летять усі на тебе, завалося ось зараз вони знесуть тебе із ніг і після себе залишать на лобі пару тисяч відбитків лап. Але чомусь всі слушно розприділилися поблизу нас, взявши нас у блокаду.

-Хочу ось цього! прямо вголос випалила дівчина.

-Але ж я хотів кобеля, а це песючка.

-Вона так дивиться на мене, що аж руки просяться її пожамкати, вже прямо відчуваю яка вона мякенька на дотик а як пахне…затяжно завела і пильно вдивлялася хитрим прищуром не без відома нам особа.

-Думаю пахне вона не трояндами, більше гівенцем. Але твоє слово для мене закон, беремо цю, так цю.

-Дегіра! Я буду звати її Дегіра, Дуся коротко і якщо сердитимусь Дуринда Пацьондровна. Точно так можеш геть і в паспорті записати. Дзвінко засміялась дівчина, обіймаючи свою чорну мітку, мякий згорток щастя.

А як вона на мене дивилась, так ніби просила ну візьми мене і тільки мене, ну подивися я сама – сама. Цей погляд впав в душу, засівши міцно і надовго.

Це було іще те задоволення, переміщатися із собачам по Києву. Мало того що воно обригало всіх із ніг до голови, так ще й всі хто її бачив хотіли погладити або погарчати на наявність в даному транспорті тварини. Ледве добравшися до маршрутки до нашого містечка, видихнула трохи із полегшенням. Та дзвінок обірвав тихо прийшовшу нірвану. Виявляється ми забрали юлюбленицю хазяйки, вона її залишала собі, і навіть думки не мала продавати красуню. Через двадцять хвилин розмови ми все таки дійшли до консенсусу і залишили право володіння цюценям за собою із одним «але» будемо звітувати і присилати фото улюблениці хазяйці.

Подивившись зі сторони на Тусю і собаку невибагливо прийшли думки, про те, що напевне він був би гарним батьком, ну принаймні турботливим. Але собака не дитина і лиш час може розсудити правильність моїх суджень.

Відтепер Марфа мала більше клопотів чим раніше, вставати на годину раніше, щоб погуляти із цуцелем, погодувати і знову вивести її на двір, по своїм потребам. По всій квартирі були не просто калюжки щастя, а цілі океани, у які часто вступав чомусь саме Віктор.

Проштудувавши кілька книжок для починаючих кінологів, почався жах дресури. Мій мужчина стояв на тому що потрібно виховувати суворо на основі строгача і удавки, щоб сука не сміла навіть ослухатися, а я на методиці заохочення після кожного виконання або хоч намагання виконання команди. Кожен так і залишився при своїй думці.

Дегіра була смішним вуглясто – чорним песиком, із вухами - віслючками які іще не стояли, але намагалися це робити. Особливо забавним були спроби догнати свій хвіст або випрямити вуха, закидаючи голову назад. Вуха на секунди три ставали у стійку струнко, а потім знову падали на очі вуглини. А як же ж вона полюбляла спати не на своєму м’якенькому матраці а на величезному ліжку біля мене, хитро прижмурюючись коли проходив повз Віктор.

По моєму це створіння оселилося у моїй душі більше навіть чим Віктор, напевне це він відчував і почав приревновувати. Спершу це здавалося забавним до певного часу. Коли цуценя намагалося прилащитися і залізти до мене на ліжко все присікалося в один момент, а вона тим часом сумно дивилася і всеодно знаходила можливість прийти до бажаного, що більше за все і бісило мою другу половинку. Не раз вона отримувала по морді і була наказана посиділками на своєму місці.

Але водночас він наглядав щоб у неї було все, і їжа і вода, нігтики зрізані вигуляна і вичесана до блиску, потрібні вітаміни і все таке інше…

Одного разу я у ванній побачила мишу, її задавила Дуся(я стала так лагідно називати нашу улюбленицю).

         -Там у нас миша, дохла справжнішня миша.- випалила я, шукаючи підтримки, від коханого. Може ти її забереш? Я дуже не люблю їх.

         -Ти підеш і прибереш її руками.

         -Що ти сказав? Справді, хочеш щоб я її своїми руками взяла? Очі просто із орбіт вивалися і заблимали як світлофор на ж/д переїзді.

         -Я що не ясно сказав?! Ти підеш і візьмеш її руками, викинеш, приберешся заодно.

Хто це говорить за нього? Невже це він, це тей мужчина якого я знаю, такий люблячий і терплячий? Я не вірила ні вушам ні очам своїм. І тут мене поннесло.

-Ні! Цього не буде, я якщо і приберусь то совком і віником! Якщо ти вже сильно так хочеш.

Ніколи не бачила таких ошалілих очей, здавалося все полум’я аду зібралося в них – дивитися було страшно. Один рух і я вже висіла над рівнем підлоги. Мене методично тягли у ванну кімнату. Із шумними викриками відчула як охоплює страх і ненависть водночас, здавалося подих прехоплює на стільки що не дихаєш взагалі, в голові пульсував стукіт серця відбиваючи чечітку, тіло паралізувало. Бажання видертися і втекти накатувало все більше і більше. Іще мить, і стояла над тільцем безсовісної миші.

Коханий перетворився на монстра, дикого скаженого звіра. Замість Віктора перед очима виднілася фігура бісівського демона, що прийшов мучити праведними адськими каторгами, із самого пекла. Марфу силував руками прибрати цей непотріб, але чомусь замість послухатися все більше впиралася і виривалася .

-Раз так ти її нутрощі по всій кімнаті вимиватимеш. Три взмахи руки і миша тепер була кривавою плямою на підлозі і стіні. Витирай !Вибирати марно, а то витру все це тобою!

-Ні! Ненавиджу тебе і цю мишу. Кофта тріщала по швам, іще мить і на дівчині окремо красувалися різні запчастини від того що раніше хоч якось нагадувало кофтину (залишилася горловина на шиї і пару рукавів недалеко один від одного ).

-Ненавиджу, ти чуєш, ти розумієш - ненавиджу! І не буде як хочеш ти, ніколи !

Як полетіла у ванну до сих пір не згадаю, холодний душ можливо обпікав тіло, але в тей момент нічого не відчувалося, адже тільки що мене просто вбили, зруйнувавши довіру і теплоту. Вже ніколи не буде як раніше.

Вирвавшись із аду, мокра і здичавіла від відчуття безпомічності і спустошення над тілом і психікою, вибігла на вулицю. Бігла до тих пір поки не зрозуміла, що стою на мосту і перелажу через перила. Ні, ніяка зараза не дочекається щоб я через якогось паразита стрибнула. Ні, ні я буду жити і мстити, після такого ніяке прости вже не склеїть тих відносин, що були. На серці залишився лиш страх і злоба. Жага до помсти вернула можливість тверезо думати і давати оцінку даним подіям.