Мавпа з гранатою

Мені конче потрібно було надрукувати реферата і курсову. Ну із доброю душею підійшовши до коханого, почала знову підлизуватися, щоб надрукував із рукопису.

-Ну будласісічка, зроби добре діло надрукуй мені оце-і тихцем підсовуючи конспект, подумками вже була далеко. Але щось пішло не так.

-Ні.

-Чому? Я в чомусь провинилась?

-Ні , не тому, що в чомусь провина чи ще щось у твоєму дусі жертви. Це просте ні тобі в подальшому допоможе.

-Яким Макарієм? Вже відчувала як жар і піна підіймалися глибоко із димлячої лави підсвідомості.

-Все заради тебе, ти просто зобовязана опанувати роботу із компютером, приручити мишку і розібратися як друкувати.

-Це ж буде від паски до нового приходу Христа. Ну не знущайся із мене допоможи. Як я одним пальцем все надрукую, ну змилуйся.

-Так вже, навчишся – будеш асом. А якщо мене не буде поряд? Чи ще щось станеться? А так ти вмітимеш, будеш незалежати ні від кого. Я в тебе вірю, спочатку буде важко, а потім руки швидко зрозуміють і запамятають.

Не відчуваючи від безпоміччя ні ніг ні рук сіла опановуватинову науку. Як хтось читав твір «Грицева шкільна наука», той знає приблизно як мені було. Коротше кажучи друкувала реферат три дні, і вдень і вночі, проклинаючи творців цих бісівських машин, того хто видумав майкрософт і всіх прилеглих до них паразитів. Пальці горіли, очі випадали, відмовляючись знову і знову вглядатися у клавіатуру.

Коли прийшов час здавати роботу, навіть і гадки не мала, що прийдеться все переписувати. Фіаско в чистому вигляді. Тільки у подумках зявлялася картинка,що знову сиджу і щось намагаюся друкувати починався нервовий тік. Але нічого із цим справилася, правда не так швидко як би мені того бажалося(було довгих три переписування реферату, курсової і практики) але всерівно, я приборкала цього звіра.

Одного разу мій коханий мужчина прийшов із розмовою.

-Нам потрібно переходити на новий рівень наших відносин!

Сказане тихо холодило всередині незрозумілим новим рівнем. Що то значило, не дуже подобалося і невідомі ікси з ігриками стрибали як нерівномірний пульс у страшно хворого сердечника зі стажем. Чого можна очікувати від таких слів? Розставання? Новий етап – одруження? Чи ще гірше чому у нас до сих пір нема рузультату – дітей?

-Ну с, видавай! Я певно присяду, чи як?

-Нам потрібна собака! На одному видисі випалив Віктор.

Слава Богу собака, це пил, серед інших можливих розвитків подій, очі знов звузилися до нормальних розмірів та й від серця відлягло. Заміж якось не дуже знов хотілося, а із дітьми була трохи біда, ніхто із лікарів не давав шансів їх мати. Ну як не давав, після позолочення ручки, починалося лікування без сенсу на можливий результат, так аби я відстала. Останній лікар до якого зверталась сказала, що в принципі все можливо, надія є, правда невелика, але поки є відповідні органи в принципі усе може бути…Так що я просто жила, навіть і не надіючись.

         -Іііі, що ти хочеш від мене почути?

         -Як чого, ти згодна? Якщо так то підемо вибирати, із об’яв які варіанти нам підходять, та й поїдемо заберемо цуцеля.

         -Чим би дитя не тішилося аби не морочило батькам голову.

         -Що, що ти говориш? Недочувши перепитував  мій нестерпний мужчинка.

         -Все добре, го вибирати.

Із страхом у очах вибирали години зо три. Породу, вид, колір, враховуючи як веде себе даний вид у сім’ї при дітях, можливість піддавання дресурі. Після зідзвону із хазяївами, ми мали приїхати вибрати із дванадцяти песиків собі одного по душі. Так що чомусь без особливого пориву їхала вибирати живий куточок.