Шляхи Господні не звідані..

Якось після чергового чергування помітила дивну поведінку коханого, ніби котеня що провинилося і ховається по закуткам. Не витримавши мого натиску, дізналася неприємну правду, а саме мені зрадили. І хто спитаєте? Не повірите, Туся і Марфа 2. Все просто, він мене із нею переплутав, по крайній мірі мене саме так запевнили. Якщо коротко, то коли я зібралася на роботу, покинувши своє ліжечко мене замінила кума(прилягла погрітися, або я щось не розумію, або сходжу з розуму, або напевне мене сприймають за ідіотку). Як можна переплутати дві різні людини, нічим не схожі лише ім’ям. О, Боже все- таки я сходжу із розуму! Щоденні новини мене вводять у транс. При чому Віктор стверджує, що подруга шантажувала його тим, що якщо дізнаюсь то викину їх обох із свого життя, а що ідея в принципі непогана, може взяти на замітку?

Коли правда викрилася, кума робила дивні випади і приколи (могла лежати із нами і тертися об Віктора, то вимагати якихось почуттів), терпіла до останнього, аж поки мені потрібно було вибирати зробити свої справи чи сидіти із її малим. Я вибрала свої інтереси. Так, поступила по свинськи по відношенню до хрещеника, але це вічно тривало б, я сиділа б із її проблемами і її малим а свої бажання засовувала б подалі. Жалкую лиш про одне, що малого залишила одного на довго, він злякався і плакав.

На ранок вони вибралися із квартири, більше про них не чула, як і не було. На певний період стало якось легше, ну крім того, що по наводці кумушки колишній прилетів із друзями і почав розбиратися на очах у доброзичливих сусідів зі мною і Віктором відносини. По ходу вони ніколи не бачили такої театральної постанови, коротше було весело всім, окрім мене.

Два дорослих чоловіка почали кричати і махати руками, показуючи кому і куди потрібно іти. Напрями були різними. Потім був танок двох бойових півнів із кухкудаканням, а в кінці вони злилися воєдину як два коти, не бючись а царапаючи і кусаючись як дівчиська. Я спочатку говорила, що цих розбірок не потрібно, а потім кричала, через мить вже лежала під хлопцями які борюхалися як поросята у багнюці. Якось розчепившись хтось із підбитим оком, а хтось із поцарапаними руками розійшлися. Вже на кухні випивши залпом бутилочку барбовалу подумувала, а чи не прилягти у якийсь специфічний заклад пролікувати чи то нерви, чи то голову. Але поміркувавши іще мить зрозуміла лікувати нічого, голова є, а мізки по – моєму відсутні, раз створюють такі ситуації, не обходячи стороно, а просто смачно вляпуючись у них.

Після цього випадку знесилена від нервової напруги почало здавати здоров’я. Спочатку нирки, дали про себе знати запаленням, яке зветься пієлонефритом, потім почали ноги відмовляти, ледве телепаючи, їздила на роботу.

Там теж всі смакували моє розлучення, поза спиною називаючи падшою жінкою. Хотілося пороздирати всю цю совдепію посадити на кіл, тоді усі інші подивлячись на приклад відстали б із дурними питаннями і порадами. Найдурніші які чула : «Нічого іще зійдетеся» або «Потрібно було дітей заводити» іще краще звучало «Сиділа б із одним чоловіком, хто тебе таку візьме». Люди яку таку? Що ви всі пристали, я хоч когось питала про своє судження – ні! Трохи подумавши про пересуди і косі погляди, вирішила написати заяву на звільнення. Хоч як старша мед сестра не вмовляла, все ж стояла на своєму. Ну невже не знайду якоїсь роботи вдома нехай і не за професією.

Спочатку були митарства по магазинам яким потрібен був продавець, але така робота швидко принесла відразу до даної професії. Дізнавшись багато підводних каменів, які не приносили довіри відтепер до магазинів взагалі. Спершу доводилося носити тяжкі ящики із винно – горілчаними виробами та пивом, виставляти товар, а простроченні ковбаси і сосиски протирати ганчіркою змоченою у соняшниковій олії, щоб вони гано виглядали на вітрині. Почувала себе так сказати не у дусі від огиди, яку визивала дана професія. Постажувавшись тиждень зрозуміла торгівля продуктами не моє.

Слідуючий експеримент із роботою продовжився теж не довго. Квітковий магазин не приносив багато доходів, але там було затишно і квітково, товару потрібно було тільки поливання і вчасно міняти воду. Але із наступленням зими коли у вагончику температурний режим на дворі і у приміщенні приблизно порівнювався було нестерпно тяжко, знову почали здавати нирки і нескінченне ГРВІ.

Прийшлося іти у місцеву лікарню, із думкою, що можливо візьмуть медичною сестрою, але у кадрах відповіли що одиниці робочі у стаціонарі не потрібні, а от на ФАПи працівників не вистачає, тому прийшлося іти фельдшером у сусіднє село. Було страшно і не звично. Вперше знайомилася із такими запущеними документами, бардаком у медикаментах і взагалі про все потрібно окремо детально розповідати щоб зрозуміти мене.

ФАП зустрів ворожими пейзажами, там потребувалося ремонту який затіяв сільський голова. Він хотів захопити все приміщення пункту невідкладної допомоги, тому старанно робив все що було у його можливостях щоб вижити мед персонал із будівлі. Спершу не зрозуміле розміщення кімнат фапу і сільської ради, де тепло було тільки у тих кімнатах де розміщувалась сільська рада а, щоб дітей подивитися потрібно було включати «дуйчик», щоб нагріти кімнату, і щоразу влітав сільський голова і починав верищати що в них вибиває світло. Крісло оглядове гінекологічне для жінок не поміщалося у невеликому приміщенні кабінету і тому одиноко стояло у кінці коридору. Прийом хворих і амбулаторне лікування параленьно велися на декількох квадратних метрах. До ручки добивало і те, що у любу хвилину посеред прийому міг увірватися улюблений народний обранець. У нас була взаємна «любов», він доводив мене до сказу а я його.