Буває і так...

Ранок був тяжким, ніби тягнула потяг на собі. Повернення на квартиру і проживання під одним дахом із чоловіком і кумою. Бігання до юриста із папірцями, робота і нервотріпання. Все по кругу виснажило до нестями. Чоловік через дві неділі згодився виїхати із квартири, але вивіз майже всі меблі. Не жалко нічого ні телевізора, ні тумбочок ні дивана дівіді плеєра якихось постільних лахів, одного всі прикраси із золота, що подарував на весілля забрав (хоча то і не він дарував а його сестра), мотивуючи тим, що здасть і йому на перший час буде за що жити. Навіть не так жалко як дивно як можна було жити із цією людиною під одним дахом і не знати який же він жлоб. А за який біс жити мені, не питав ніхто.

На роботі було дедалі тяжче працювати і не так фізично як морально. Хотілося якогось світла у кінці тунелю. Радості і простоти. Але де ж її взяти? Кожного дня дзвонив чоловік із погрозами, що приїде із побратимами, зніме із електрички і наваляє від душі, якщо не заплачу шість тисяч гривень, за роботу на квартирі(де він зі мною робив ремонт). Адже він тепер виставляє рахунок за працю і матеріали, і я маю заплатити компенсацію, бо виб’є душу. На що у відповідь отримував одне і те ж «Іди броди, ти вже отримав компенсацію на більше не розраховуй». Була довга розмова із кумою про те чому все так відбувається, і що їм подобається один і той же мужчина. Хоч і подруга сказала що все нормально і вона рада за Марфу та слова, що вже шукає у ньому гірші сторони щоб відвертало, чомусь не вселяли надії.

Хоч і камінь впав із душі, але напруження все таки тримало. Віктор коли приходив помічала сумні, розчаровані погляди подруги. Розуміла що ці підводні камені іще дадуть про себе знати.

Пройшов місяць пекла. Ні на одне із двох засідань суду так і не прийшов Сашко, мотивуючи тим, що передумав розлучатися, хоче зберегти сім’ю. Ох осінь ти мене добиваєш поворотами подій, ну і що, що я все почала.

Вперше за довгий час, стала придивлятися до себе у дзеркалі. Захотілося перефарбувати волосся у шоколадний колір або краще у рудий як у справжньої відмочки, піти у перукарню, зробивши красиву стрижку. Почала доглядати за обличчям, робити маски, пілінги, нарешті купила крем який так давно жадала, навіть важко уявити сходила на манікюр і наростила нігті. Хотілося просинатися і радіти кожному дню. Зарядка бадьорила і працювала над формами, які покращувалися щодня, навіть вирівнювалась поступово осанка, так як і росла самооцінка.

Вже на останньому суді чоловік не міг відвести погляд від добряче погарнішавшої колишньої. Їй личило все - і нова зачіска подовжене каре, і новий колір волосся у тон гіркого шоколаду, і підкреслюючий красу нюдовий макіяж. Він помітив навіть те, що у гардеробі з’явилися нові речі, блиск у очах, що най більше підкреслював жіночність і вабив. Все ж їх розлучили, хоч як не перечив тому чоловік, його слово вже нічого не важило.

Вийшовши із зали суду, несподівано почула «Почекай на мене декілька хвилин». Ну і чого можна очікувати від нього, не знала, але дочекалася.

-Це тобі! Ти погарнішала, дуже. У руках була троянда і шоколадка. Від здивування навіть відійняло мову. Невже варто було розійтися щоб почали робити компліменти і дарувати квіти?

-Не варто було, нічого не вернути. Ніякі шоколадки не зліплять наш шлюб. Все потрібно робити вчасно.

-Я старатимусь усе виправити, попросив Віктора приглянути за тобою, думаю налагодити відносини. Все ж іще можливо?

І що йому на це все сказати? Що ти лопух, я з твоїм другом кручу роман. Чи те що нічого не склеїти, особливо після розборок із грошима і речами. А як подумаю, що може іще чогось придумає аж в голові паморочиться. Думаю всю свою сутність колишній так виявив, що чекати чогось доброго не варто, люди не міняються в хорошу сторону, може якусь задумує підлість, хіба так. Швидко прораховуючи що можна очікувати від Сашка випалила саму оптимальну відповідь на тей період.

-Не знаю що тобі відповісти, мені про все це не хочеться думати давай перенесемо цю розмову на пізніше. Дякую за троянду, можна було і раніше подарувати, а не на розлучення, чи то ти святкуєш?

-Лади поговоримо про це, коли самій захочеться, я біжу на роботу. До дзвінка! Цілую !

Цілує він! Нехай сам себе в одне місце поцілує. Аж кипіла Марфуша від розмов із минулим життям. Вдома вже чекала подруга, яка вже порядком, а не трохи надоїла. Все скинула на неї : малого, побут, комуналку та ще й щось купити додому. Все розуміла в принципі, якщо не розуміла то в крайньому випадку намагалася, але інколи її проблеми доводили до крайності, коли мала б вирішувати свої тягнула іще і її. Іноді здавалося, що кумушка голодними очима від слини давиться, дивлячись на її мужчину. Все ясно сама не монашка, але іноді всього було через міру, наглості, проблем і підлості. Про останнє зрозуміла пізно.