Навіщо усе так ускладнювати?

Із батьками відносини були і без того напружені, матір дівчину не розуміла та й не намагалася, як вона стверджувально одного разу сказала «Мені немає діла до твоїх справ, я не хочу засмучуватися, так що твої проблеми до мене не відносяться», а батько, ну що може чоловік, подивитися і щось із себе видавити і то із напруженням, ніби неохоче. Іноді здавалося що зайва для них, можливо їм легше жилося якби не заводили дітей. Але як любить говорити мій дід так вийшло (що діти вийшли, не шкребтися ж вічно). Так що із такою веселою сімейкою мирилася і намагалася любити, можливо якби не мамині завихрення так рано не подалася заміж, шукаючи свободи і хоч якоїсь ласки зі сторони. Тому було над чим задуматися і переварити.

Картини рідних пенат не радувало, навпаки приводило до напівнепритомного стану. Вже аж відчувала приближення повного краху. Вигрузивши декілька динь і кавунів, ніби приношення дарів богам, хутко помчала у літній душ. Тільки там охолонув продумувала різні комбінації розмов і ходів, ну прямо Остап Бендер. Уже сидячи на кухні, вирішила видати все накипіле, і стоячи, як Ленін на броньовику давала країні вугля.

-Значить так мої рідні, попереджую Вас особисто, хочу подавати документи на розлучення, апеляції це не підлягає. Я ніколи не розповідала Вам ніяких моїх міркувань і перипетій у сімейному житті, бо комусь це не цікаво, а когось жаліла, вибирайте що кому самі.

Тиша стояла така що мухи пролітаючи здавалися бойовими боїнгами. Епітети потім летіли і летіли вслід Марфи такі, що вуха в’янули. Не раз звучало, що ніхто із наших сімей не розлучався і не буде, а потім погрози із тим, що виженуть із квартири все кодло разом із нею, потім що проклянуть до десятого коліна і все в тому дусі. До всього приїхав чоловік. Виявляється, що він вирізав усі троянди на клумбі мами, готувався до приїзду. М – да, вперше за історію нашого проживання і зустрічання таке, але пізно вже нічого не хотілося ні від нього ні від рідні.

Марфа не витримавши криків і напруги вибігла вся в сльозах із дому. Бігла невідомо куди, просто в темноту. Як жити далі, як розібратися із кашею, що заварила, як бути із чоловіком, хоч і дістав до безкрайності, але жалість перевищувала всю ненависть і злобу, що накопилась, все – таки йому не було куди повертатися батьки розлучилися, а сестра сама була в приймах. Втомившись і виплакавши останні сльози, голова вже ніяк не хотіла думати, здавалося ці каторги не закінчаться ніколи її просто розірвуть або посадять на палю і так буде щодня до безкінечності. Але як казав мудрий цар Соломон «Все проходить і це теж пройде».

Ну чому на мене звалилося таке випробування? Ну невже не можливо жити як усі, просто мучитися і жити із алкашом і не коханим, тягнути лямку як коняка, як усі? Від такої думки аж стрепенулась, та ну всіх хто хоче бути просто в ролі «жертви» скатеркою доріжка, а я хочу бути щасливою, це моє життя і мій вибір. За помилку у виборі не тієї людини зараз розплачуюсь, таким чином.

-Ти тут?- голос з-за спини здивував і обрадував водночас. Це був він – Туся, самий рідний і найбажаніший на всьому світі мужчина, який водив колами пекла. І любила і ненавиділа водночас. Як би могла роздерла від злості і безпомічності, а потім склала із шматочків і тонула би у шаленому забігу плотських утіх.

-Я не знаю чи це я, чи скоріше все що залишилося від мене, боюсь що не зможу все пережити. – ридання знову пролились дощем із карих очей.

-В тебе такі гарні очі, коли ти злишся або в печалі вони просто чорніше чорнозему. Іди до мене в обійми моя відмочка, ти сильніша чим думаєш.

Обійми заспокоїли і зігріли тіло і душу. Гарячі поцілунки задурманювали свідомість, хотілося близькості і простих обійм (ніби маленьке дівча залізти на руки і поніжитися у ласці). Ніч була довгою і незрозумілою. Прокравшись до кімнати коханого, обоє ніби збіглі злочинці тихо причаїлися, прислуховуючись до кожного шороху, без слів обіймалися. Коли Віктор заснув, Марфа іще довго не могла заснути у своїх думках і тривогах, дивилася у вікно, де сяяли зірки із місяцем.

Ох зорі як же вам добре, ви такі далекі, напевне немає таких проблем. Місяце братику взяти б проснутися а проблем опа і немає, і я щаслива. Ну все достатньо медитувати на небо воно не дасть ні відповідей ні розв’яже вузлів яких я сама натворила. Все рівно потрібно буде повертатися завтра до батьків або на квартиру.