Шерлок на мінімалках...

Ранок від ранку відрізняється не тільки погодою, зміною сезону, але і насиченістю душевних переживань. І не важливо в плюсі чи в мінусі ми і наші відчуття все рівно це щось нове, ніби новий листок книги який іще не списаний життєвими подіями. Та й не кожен встаючи із ліжка задумується про важливість нового приходу сонячного освітлення. Вчені говорять, що просинатися рано (о шостій годині самий оптимальний час для покидання володіння Морфея) корисно, виробляються якісь там гормони щастя, можливо звуться вони ендорфінами.

Так що по жанру Марфа мала б бути найщасливіша у світі, її просто заполонили б у обійми ті самі гормони щастя, так як просиналась то в п’ять то в чотири, а могло і бути підйом через кожен час. Видно вони втомилися вибігати кожну годину так що девіз був у дівчини простий, вона у цьому була майстер на всі руки –хочете чуда чудіть самі.

А що для жінки є щастя? Маленька чашечка кави зранку, запах улюбленого парфумчика, подарована потрібна дрібничка, поцілунок коханого або просте запитання щиро як ти.

Ранок був метушливий, але не як завжди. Він проходив у приємній атмосфері. О п’ятій ранку між мінянням розчинів і вмиканням лампи УФО, намагалася зробити щось на кшталт манікюру, потім спробувала примантачити накладні вії, які вже пару раз клеїла, подивившись на себе, зірвала і викинула у смітник, бо виглядали вони у кращому випадку смішно і недоречно, ніби стара немита Мальвіна наліпила вії і думає, що вже красуня. Для зустрічі напередодні навіть купила штани, правда за сорок гривень, але хоч щось нове.

Сівши у маршрутку, в голові крутилися думки, які як заївши пластинка раз по раз прокручували одну гіпотезу, а що як Віктор не сам приїде, а з чоловіком, а що як вони у змові. Страх змови душив всі приємні відчуття. Нічого, якщо запідозрю що щось не так, просто поїду далі у маршрутці. А якщо вспію вийти причаюсь десь у партизанській засідці, передзвоню, спитаю де він і прослідкую щоб був сам, тоді два варіанти розвитку подій, або гуляємо, або іду околицями до каси і їду як ні в чому не бувало додому.

Ось вже виднілася станція на котрій домовилися зустрітися, ніби все тихо, він сам. Є –ні іще трішки вичекаю, можливо десь є цей підступ, який гриз душу.

-Як же добре, що ти сам. Аж із полегшенням видихнула Марфа.

-Ну невже в тебе закралася непевність у мені, які натяки навели на цю думку?

-Я як Штірліц довіряй але провіряй. Інтуїцію потрібно слухати.

-Давай руку підемо прогуляємося. Відчувши себе Дикою Розою із недовірою вручила свою руку, як супер приз. Дивне відчуття пронизало все тіло. Довго іще черв’ячок гриз із середини, може щось не так?

Хоч руку і дала але періодами озиралася, незрима манія переслідування походила на параною. Не вірячи своїм очам і відчуттям, по новому дивилася на людину яка приходила так часто в її помешкання, а вона не помічала його прихильність. Ну чому вона, а не інша Марфа. Чомусь вважала, що подруга симпатичніша від неї і більше заслуговує на жіноче щастя. І що тепер із усім робити?

А поки буревій емоцій вирує у середині, зовні зовсім спокійна і розсудлива бесідує про якісь далекі теми, різні дрібниці і жує на зупинці тролейбуса бутерброд, турботливо підготований новим захопленням дівчини. Хлопець вже більше не здавався велетнем і страшним бородачем, сьогодні він виглядав по новому. У очах теплилась ласка і турбота, голос тремтів і затихав на пів слові. Було видно що людина переживає так само як і дівчина. Все притягувало до нього і щирість і відчайдушність, ніби магнітом, хотілося просто притулитися спиною до спини і помовчати.

До кінця зустрічі, кожен знав один про одного стільки, ніби вони сто років зналися. Здавалося Марфа іще ніколи стільки не говорила, іще нікому стільки про себе не розповідала, аж трохи соромно стало за себе, у своїх очах виглядала язикатою хвиською. Невже чужій людині можна таке розказати? Невже так буває, що слухають уважно, вбираючи кожне сказане слово?

Додому верталися по різну. Він на маршрутці, вона як завше електроном. Проснувшись від трусіння контролера, довго не могла зрозуміти де вона і чого від неї вимагають. Прийшовши до тями спершу подумала, що все приснилося, навіть не знаючи до якої категорії віднести це марення, лиш дзвінок із турботливим «Ти як?», був ознакою, того що все відбулося насправді. Як жити далі? Висплюсь вдома, а потім вирішу.