Телефонна розмова?

Вечір видався іще той. Забувши про вечірку чи щось на те схоже, розгубилась від того що два молодця прийшли із випивкою запросити посидіти. Стомлена і зовсім не у захваті від наміченого потелепала у компанію.

Давно не смакувала так. Шашлики і коктейль, салат із тих же помідорів і ще якась закуска. Але все не важливо, вперше отак сиділи, а всі бігали, приємно. Вогонь милозвучно потріскував і заворожував водночас, як танок жовтогарячих метеликів. На диво вечір пролетів у приємних клопотах. Всі вже розповзлися хто куди : чоловік ледве тримаючись на ногах на диван, майбутня кума в спальню з сином, а Марфа залишилась посидіти ну і поприбирати. Із нею залишилася людина в принципі на яку зовсім не розраховувала – Віктор.

-Вечір здається вдався?

-Дякую, давно так не було.

-А я ось думаю змінити роботу, переїхати до Москви.

-Це ваше право, хоча може пригляділися б до Марфи із сином, я думала вона вам подобається. Ви так чудово граєтеся із її сином.-хоча якийсь сум від почутого навіювався, сама не розуміючи чому не хотілося щоб ця людина їхала. Можливо надіялась що кума буде із ним щаслива.

-А ви зовсім інша чим на фото, в реальності краща.

-Дивно, я не рахую себе ні красунею ні потворою, звичайна зовнішність.

Так за розмовами ні про що і про все на світі пройшов вечір майже до ночі. Дивно було все і цей вечір і допомога незнайомої людини. Адже допомогли і прибрати посуд і помити навіть витерти.

Потім були справжні хрестини малого, такого дорослого, а потім іще якісь житейські вибрики.

Осінь ну чому я тебе так не люблю? Ніби і красуня, вся в яскравих фарбах, від палітри якої перехоплює дух і радіє око. Листя ошатно одягається в різноманітні комбінації і так пахне. Можна ногами підкидати листву і радіти феєрверку листопада, а можна колекціонувати найкращі представники. Дощик моросить чи сонечко світить завжди позитив і скажений заряд енергії, ніби запас перед депресивною зимою. Але єдине але. Кожної осені стається щось таке що і на голову не налазить. Тому і чекаєш і боїшся, ніби натягнута струна.

Одного осіннього робочого само собою дня, один – єдиний дзвінок перевернув все життя з ніг на голову.

-Так, слухаю. Алло, вас не чути. Передзвоніть вас чомусь не чути, спробуйте набрати знову. Закінчивши розмову нічого незрозуміла, хто це і чого хоче.

-Алло, хто це? Ви чуєте? Відповідайте!

-Це я.

-Хто, я, по голосу не впізнати, номеру не записано.

-Віктор. Можна з вами поговорити?

-Невже щось вдома трапилося ?

-Ні! Просто хотів почути ваш голос.

Дрімуча пауза зависла у повітрі. Що думати і говорити? Як відреагувати? А може це підстава чоловіка і він таким чином перевіряє її і чекає на прокол? Думок щодо дзвінка було багато. Але цікавість перемогла і тому розмова продовжилась, хоч і корява і недоладна, але на диво приємна. На відміну від чоловіка Віктор питав про те, що любить в їжі і кольорах, чи читає і інші смішні речі. В кінці розмови попросив прогулятися після чергування по Києву. В принципі можна було б відмовитися, але так хотілося побачити що ж буде далі і чим все закінчиться, можливо вона не далека від правди і друзі приїдуть розповідати їй яка вона безсоромна. Але до завтра іще потрібно дожити.