Ведмедик Бо

Уявляючи вже як ногою відкриває двері та з порогу валить правду – матку, припухла від несподіванки. На кухні разом із чоловіком сидів незнайомий мужчина, на вигляд як ведмідь. Такий же величезним здавався і волохатим. Курчаче волосся дивно стирчало, зав’язаним хвостиком позаду.

О Боже, хто це іще? проносилося в голові, але видавила із себе несподівано «Доброго дня».

-До якого біса воно добре? А гора виявляється вміє говорити, із усмішкою крокодила гени, ведмедик Бо протягнув руку.

-Віктор, я працюю з вашим чоловіком. Ви наживу набагато приємніше виглядаєте чим на фото. Ми тут обідаємо, не думав що обід так затягнеться зараз поїдемо, не переживайте.

-Можна тебе на хвилиночку, поц ти поганий. Ти хоч пам’ятав що зіпсував мені день народження? Ну прям незабутні враження.

-Ми з Вітею його відсвяткували. Все норм.

-Нічого не забув? То в мене було свято, а не твоє день народження, чи то такий подарунок великодушний був, відсутність паскудника на святі. Мене на нього проміняв, так вперед іди на ньому одружися.

І тут вирвалася із його поганого рота несподівана фраза, яка вбила наповал :-Він хоч готує нормально.

-Як ми заговорили? Як би було з чого, то і дурень криворукий зготував би. Пам’ятаєш як ми жили пів року втрьох із твоїм батьком на мою одну одиноку зарплату. То ти не думав як важко мені з крупами і всім іншим, а папаша твій і у вус не дув відкладав, я ж не говорила терпіла якоїсь холери. І тебе терплю, а я така погана значить.

Тільки хлопок вхідних дверей зупинив ливень звинувачень в однин кінець. То виявляється пішов побратим по горе – роботі.

Два дні вихідних минули швидко, особливо коли вдома роботи накопилося вдосталь. На дворі двадцятий вік а у нас не було пральної машинки і все приходилося прати вручну, о це просто каторга неймовірна ну і звичайно город.

Щодня відтепер приходилося бачити пику отого чумного співробітника. Ох не знала за, що а уже просто зненавиділа цю харю. Все бісило тільки від присутності. Але якщо він вже приходить то нехай, бабуся вчила що всіх потрібно нагодувати (поділитися навіть якщо останній шматочок хліба) і бути гостинною хазяйкою. Чесно намагалася на скільки це було можливо у таких умовах.

Ну що ж могла придумати недосвідчена а краще кажучи зовсім зелена дівчина мати якої не навчила готувати їсти, точніше не так вона і сама толком нічого не вміла, як то кажуть що змогла. Добре, що на світі є бабусі. Марфушина бабуся Софіко дала багато своїй внучці – вміння готувати (з м’ясними стравами все було ок, тільки біда м’яса в сімї майже не було, так що до чого ті вміння приміняти не знала, із сосиски ні котлет ні відбивних не зліпиш), сирники теж був її козирем якого не показувала, бо сиром не пахло, як і всім іншим. Меню було скажем так сумним і одноманітним : суп ,борщ у кращому випадку каша, або рагу (особливо літом, бо все з городу) або капуста тушена.

-О ти знову тут? Захриплим заляним голосом просипіла, пом’ята дівчина.

-Вибачте, мене Саша запросив, я не знав, що ви будете вдома.

-Жерти приготуй, я вдома вже - цей звук голосу дратував, як комар посеред ночі

-Може твоїй жінці погано давай удвох щось придумаємо. На подив висловив думку дивний друг чоловіка. У Марфи від того геть щелепа відпала, прилипнувши до підлоги ніяк не підіймалася. Диво дивне. Перший раз за все заміжжя було комусь не все рівно як почувалась. Дивне відчуття, видно десь підіймається повага до цієї людини.

-Не вмре сама себе полічить, вона ж вумна. З натяком на щось виліпив недоброзичливий поганець.

-Я ось кісточок собачкам взяв, як думаєте будуть їсти? Знову непевно запитав Віктор.

-Думаю і люди не відмовились – я що це в голос сказала?

-Я залишу, якщо ви не образитеся?

Сльози навернулися на очі, хутко вийшовши і нічого не сказавши заплакала в спальні. Чужа людина вже бачить як нам скрутно а свій мужик навіть палець об палець не ворухне, навіть словом не хоче обмовитися. Взявши всю волю в кулак, вирішила попросити дещо цих двох красунчиків (надіючись на те що хоч удвох можливо не забудуть прохання).

-Саша ти ж знаєш, що має приїхати іще одна Марфа (за дивним збігом мою подругу теж так само звали, хоч яке рідке ім’я але вони зустрілися). Так як я буду їхати на роботу твоя задача зустріти майбутню куму і її сина. Якщо можна проконтролюйте, ви Віктор, якщо ваша ласка.

Щось не зрозуміло буркнувши, чоловік вийшов з квартири. Тому набравшись хоробрості попросила номер телефону у ведмедика Бо, адже розуміла що чоловік майже ніколи не бере трубку і рідко відповідає на виклики. Переживання пересилило ніяковість, надія жевріла що можливо хоч ця людина не така як свій гидол домашній.