Щось із чимось...

А каторгою робота стала із недавніх пір,причиною того була людина яка змінялася після мене. І щоб не робила і як би не старалася все рівно вона жалілася на мене старшій медсестрі в принципі так само як і на попередню медсестру яку до недавно так само довбала як і мене. То не там джуг поклала, то не стільки таблеток написала, то не туди впихнула, то чогось не поміняла дезрозчини хоч дивно я завжди як дурочка міняла ті розчини регулярно (цікаво вона їх на язик пробувала на свіжість чи як). Було таке, що просто вимикала звук у телефоні щоб не наорювала і не полюблювала мій мозок.

Відбувши зміну, дійшла до думки що потрібно здати усе в ломбард, і віддати ті гроші хлопцю. Але виручених грошей виявилось небагато всього дев’ятсот гривень і того у суммі тисяча вісімсот. Де іще взяти? Голова взривалась від думок. Вийшовши із електрички у голові прокручувалась одна і та ж думка хоча б найти ще під ногами якісь гроші, бо їхати нема за що на роботу.

-Так падло ти ідеш і вертаєш гроші сам і як хочеш більше не нашкрябала. Твої проблеми якби знала що буде так не шукала б твого мобільного. Тут сума без двохсот гривень.

Кидаючи гроші на стіл, подумки була далеко, напевне десь там де немає проблем.

-А я зарплату отримав!

-Невже? О боже! Можливо мені хоч трохи пощастило?

Непощастило, він її взяв спиртом. Шість довбаних літрів спирту, навіщо? Втирати в голову? Заспиртовуватися? До кінця осені він її вглушить. Так безнадія точка ком. Добре що ще протриматися одну зміну і все я їду на сесію, а вони мені як курорт, канікули і все інше заміняють. По- перше не буду бачити цю знахабнілу пику, по -друге грошей йому як і мені не бачити іще довго.

Іноді незрозумілі тихі думки прокрадалися в голову, а навіщо тобі це нещастя яке зовсім не думає про тебе? На кого ти стала схожа? Жмешся навіть купити собі олівець для очей уже мовчу про туш і всілякі забаганки для дівчат. І у таких думках проходили дні на парах, і вечори у самоті з підручниками. Ну звичайно не все було гладко, і перездачі і нерви але не так тяжко і напружено як вдома.

Пройшов майже місяць навчання. Пари, перерви і вихідні проведені у розлуці з чоловіком наштовхував не раз на думку потрібно розлучитися, адже нічого не тримало разом, хіба запис у паспорті, і призвіще до якого до сих пір не звикла. Від нього віяло чужим і неприємним.

Здавши останній екзамен наша героїня вирішила, потрібно розслабитися. Як же це зробити, запросто – із дівчатами перекинути пару келихів шампанського. Як відомо кожна група поділялась на мікрогрупи, хто із ким дружив і допомагав. От із такою мікрогрупою вирішено і ухвалено сценарій святкування спершу кафе шість бутилочок ігристого на п’ять душ,а потім доганяння до повної кондиції удома у Светки девушки конфетки(сало в прикуску це дещо). Так що добравшись до місця дислокації, Марфа ледь трималася на ногах. Каблуки чогось підкошувалися, дивно поводилися на асфальті то провалювалися то дрібно ковиляли. Речовий апарат взагалі тільки невнятно бурчав, красноречиво розмовляли тільки руки якими можна було показати тепер любі фігури.

Присівши на лавці під потрібним під’їздом. Подивилась сумно в сторону потрібної квартири, де знімала місце. У знайомої знімала скажемо навіть не кімнату, а диванчик стараючись сильно не надоїдати, її сім ї. Із вікна другого поверху висунулась голова.

-Марфуша це ти? Ти чого там розсілась? Іди, будемо їсти. Ооо бачу ти вже «накушалась».

-Втомилась, так що і тут посиджу. Відпочину поповзу до тебе.

-Дивись у нас у підїзді на першому поверсі пункт міліції, загребуть у мавпячий мавпятник.

-Ооо мужчинки у формі? Значить буде кому занести мене, як не дійду. Ща ща родимая, тільки зроблю дзвіночок і я вся твоя, тим більше у мене у сумці сьома бутилочка шампанського, люблю цифру сім! Струснувши головою, відкинувши пасмо з лоба, діставши телефон набрала до болі знайомий номер.

-Значить так, знайди на мене хвилинку бо порву з телефону, поняв!

-Угу. Нерадісно тільки і пролунало із тієї сторони.

-Так я хочу розлучення, дістав мене. Приїду, подаю документи ясно, і більше не буду просити проводити зі мною час і клянчити поговори зі мною. Дістав жах. Все

Киданувши телефон у подерту сумочку пішла покоряти два прольоти сходів.

-Ну все я вдома. Сама роззуюсь, я самостійна жінка і незалежна. Хто пив ? Я пив? Чи пила? Яка різниця, от ти можеш сказати дезоксирибонуклеїнова кислота? Не можеш, а я можу, значить не буха! Так всім тихо пішли вип’ємо, я святкую! Похорон, ой не похорон розлучення і кінець сесії. І нехай увесь світ почекає! Ранок буде? Ну буде, буде не бухти моя гарнюня, ріднуля хай хоч щось у мене вже буде.

Ранок прийшов скажімо так- не яскравими барвами точно, скоріше тяжкою головою і дивним присмаком у роті.

-Ой голова бобо. Непідйомна паскуда, і від чого це, у ній же по ходу мізків немає, а якщо і є то звивини відсутні там гладко як на поверхні у дитячої попочки. А що тут робить оце чмо? Звідки взявся Сашко? Так що було вчора? Треба знайти причинно – наслідкове явище. Сірі клітинки просніться, ну заходимо в кладові пам’яті і вони опа – порожні, ні навіть не порожні а незаймано чисті.

-Чого надобно старче? Королева жадає спокою і твоєї крові - підсвідомість все таки щось запідозрила.

-Ти з дуба рухнула?

-Що єврейської крові, питанням на питання відповідати? Безсмертний? Бідну дівчину тормошити після такого потресіння, краще б чаю, а ні у твоєму виконанні – отрути. Гад .

-Іще раз питаю ти з дуба рухнула? Що це ти вчора мені сказала? Яке розлучення?

-Саме звичайне, я не почуваю себе коханою, так що звичайний сценарій я поживу у батьків а там побачу. Коли не подзвоню ти ж зайнятий, задовбав, коли не спитаю чого хочеться в майбутньому – мовчиш, прошу поговорити так тут взагалі фурор – про що з тобою говорити, ніби я імбецил без мізків. Ну як правда не коле в очі? І взагалі у мене від тебе одні неприємності і голова болить.