Маленька роблемка

Одного погожого літнього дня їхала собі з роботи, у руках сумка, пакет і десять рулонів метрових шпалер. Думки тільки про одне хоч би сужений – ряжений долею ображений зустрів, а то можна і ніженьки витягнути від щастя. Декілька сот дзвінків, а у відповідь абонент не може прийняти вашого дзвінка. Злюща, мокра і безнадійно втомлена, з відтягнутими руками протягнула всю ручну поклажу до пункту назначення (а іти всього нічого два кілометри ні маршруток ні попуток), хекаючи постукала ногою в двері. У відповідь тиша.

-Нехай би він краще вмер! Бо якщо він живий і десь залишив телефон, або забув зарядитися, уб’ю на місці. Єєєє ні! Я буду довго душить, нехай помучиться.

Розм’якле тіло у незрозумілій позі лотоса лежало у спальні. Запах перегару роз’їдав носові рецептори. Купа брудних носків і гора посуду чекала видно тільки на хазяйку.

-М-да. Розруха. Скільки можна дзвонити? Ти мене чуєш чи тільки відчуваєш як присутність полтергейсту? Агов є хто в твоїй голові чи вже все пропито і забуто? Може хоч якась крапля совісті?

-Угу.

-Ти сам як угу, якого Йосипа Макарського я не можу добитися тобі на телефон?

-Угу.

-Ну все дістало!

Шестилітровий бутель доверху наповнений водою пішов у хід. Допомогло! Підлітаючи як невмілі курчата у руках малих бешкетників, ніби скипидаром обдали попу і причинне місце разом, ну можна іще порівняти як хворому на костилях послаблюючого дали, а до туалету іще далеко.

-Ти?

-Цікаво а кого б тобі іще у нашій квартирі можна було б побачити? Тепер по пунктам телефон де? І якого х..ти не відповідаєш?

-Його вкрали.

Далі було довге пояснення як і де вкрали і чого ще не написана заява до тоді іще міліції. А все було просто до знемоги. Дурна розповідь як ніби то дав комусь подзвонити а телефон не вернули, а головне супер приз у студію він знав хто це, хлопака так швидко давав драпака, що залишив військового квитка. І де тут логіка? Хоч якась послідовність у діях? А де ж воно буде коли все було виявлено логічним мисленням жінки, яка далеко була не дурою (в усіх моментах окрім вибору собі чоловіка).

По перше пити у генделику з купою людей і давати на підпитку першому ліпшому чудаку телефон не найкраща ідея, по друге не знайти по гарячим слідам, і не мати змоги признатися дружині дурниця повна. По третє не було слів для виказування свого гніву і думок.

-Вб’ю гада, телефон коштує як дві мої зарплати, ми все тільки тобі і купуємо : курточку тобі, деталі до велосипеда регулярно кожен місяць, цигарки і як не взуття так носки як не носки так іще якась чепуха. Ти спитай що ж мені за цей час купували? Ну! Спитай?

-І що купували?

-А нічого! Ні трусів ні тапок, навіть на прокладки жмусь кручу якусь херню із вати і туалетного паперу як на роботі, а як вдома то по старинці кусочки тканини. Ненавиджу тебе! Дійшла до того, що доношую кросівки іще зі школи, навіть їсти коли беру то тільки тобі на роботу шматочок курочки сосиски чи м’яска , а я жеру без нічого кашу і п’ю чай теж без нічого, бо навіть печива немає за що купить! А ти засранець розслаблюєшся кожен вечір після роботи бо ти бач стомився, а я ні!

Очі як у серучого кота викотилися з орбіт. Руками махаючи як вітряками хотів, був щось сказати але відповіді не знаходилося.

А потім був похід до доблесної міліції, де довго приймали заяву, довго пояснювали що дешевого телефону ніхто не шукатиме і взагалі потрібно допомогти слідчому щоб допомагав охочіше. А іще пізніше оплачування бензину на виїзди слідчого в сусіднє село, де проживав підозрюваний і його сімя і тд і тп(і як ви думаєте хто ж їздив на всі виїзди разом з міліцією, відповідь очевидна – дружина постраждалого, кидаючи всю роботу яка була на тей час). Врешті решт знайшовши того хто поцупив мобілу, прийшов момент зустрічі. Розмова з злодюжкою трохи заспокоїла, але і напружила водночас, адже був запропонований договір між обома сторонами. Якщо до певного строку(нехай це буде п’ятниця тринадцятого якогось там року) він не принесе телефон у робочому стані то гроші які він приніс взамін повної вартості гаджету, залишаться у нас. Сумма на тей період була чимала дві тисячі гривень. Залишилося дочекатися дзвінка слідчого і під’їхати з ним забрати гроші і написати розписку.

-Нічого, нічого все налагодиться! От розберусь із телефоном, закінчу ремонт, а може ще щось придумаю…Телефонний дзвінок перебив і перемішав усі думки.

-Хто б це мав бути? Подивимось. Ага слідчий Денис.

Передзвонивши і дізнавшись що вже є можливість забрати гроші, домовилась із батьком що той відвезе усю компанію у визначене місце і суворо наказала гроші коханому не віддавати. Як би знати що так вийде то не просто говорила а верещала у телефон батьку і благала нічого не давати у руки благовірному.

По приїзду додому чекав сюрприз. Новенький телефон і гарнітура, все для себе коханого звичайно.

-Бач який! Новенький самий смак, жир!

-Зараз тобі буде жир! Де ми візьмемо грошей якщо хлопець принесе телефон? Чим ти думаєш?

-У тебе лежить заначка на сесію у інститут, я все бачив думаєш дурний?

-Придурок а як мені оплачувати житло, за що їсти, ксерокси робити, зошити купляти?

-Що ти до мене пристала, відстань, потім подумаю. Прилипла.

По спині пробіг холодок, як так? Це по моєму лишнє і так у сильно яскравому жітті. Ввечері роздався дзвінок, від почутого прихлинув і жар і холод водночас. Ну все кінець, зарплата далеко, грошей як кіт наплакав, а потрібно віддавати, ну не батьку дзвонити жалітися сама ж вибрала цього гада. Так і нормально не поспавши, виплакавши всі очі, коли поряд спокійно спав уже ненависний мужчина, вставала знову на роботу. Прихопивши із собою свій телефон, сережки які подарувала бабуся і ланцюжок, поїхала знову на свою улюблену каторгу.