Перший налисник комом...

-Ну все вставай! Вставай! Вже четверта ранку, потрібно на роботу. Знову електричка, добре хоч весна, не так холодно як взимку і снігу нема, не замерзну точно. Головне до неї доповзти, а там висплюсь, за три години, не стоячи і то добре.

Ранок дивна штука. Іще всередині ніби спиш, а тіло все рівно рухається. Над головою проливається небесна фарба червоного синього і фіолетових палітр. І місяць ще видніється на небі і сонечко ось-ось має осяяти світ. А ти шпариш на всіх парах невідомо куди, на автоматі.

Оп і вже видніється електрон (так лагідно називають електричку ті хто нею користуються), оп і ти летиш по пероні переганяючи рій тих хто окуповує входи у тамбури, відчуття дивне – тебе заносить і виносить вибуховою хвилею як у електричку так із неї.

-Щось сьогодні не дуже зручні крісла, дерев’яні, моя дупця затріщить від задоволення, але все ж краще чим навстоячки. Ну все можна кимарнути. Головне щоб часто провідники - контролери не будили, а то солодкий сон перебивають. Так, заклавши як завше квитка у рукав кофтини, ну щоб швидше дістати а то у сумці довго ритися потрібно тай згубити також можна, тихо посопуючи під байки сусідської розмови впадаєш у «електричну» сплячку.

І знов один і той самий маршрут – маршрутка, пішачком кілька сот метрів і от пункт призначення робота. Зараз одягнуся , вип’ю чай і спущусь прийму зміну.

Робота в мене скажімо так, романтична. Я медична сестра інфекційного відділення. Які там інтерни, їм такого як в дійсності і не снилося. Який рік працюю (лікарів у нас шестеро щодня працюють) а деякі так мого ім’я і не запам’ятали хоч бедж вісить, для одних я Леночка для інших Маїчка. Моя бабуся пухом їй земля (між іншим теж була медичною сестрою) говорила,що медсестра як м’яч на гівняному полі, кидаються тобою хто куди а ти тільки і вспіваєш ковтати саме чисте органічне добриво.

Так от вертаючись до роботи спершу ти п’єш кип’яток з чим є (бо на добу із їжі в тебе лоток гречі без нічого і сушка яку ховаєш по шухлядам і карманам бо їсти все-таки хочеться), біжиш приймаєш зміну (приблизно звучить так Петя Васічкін температурив, Котов обісрався і тд, що кому колоть кому що відмінили), грузиш кров на аналізи, плюс мішок біксів на горб і вперед. Спершу у лабораторію, там ти теж отримуєш втику бо постійно щось не так, то не там написали, то не здали всі внесок (за внесок вони купляють реактиви), мені здається іноді що ще трохи вони з нас скоро вижиматимуть ті реактиви. Потім штук з десять біксів тяжкелезних нержавіючих довбаних коробок, тягнеш до сухо жарової кімнати, знов пишеш, пишеш і летиш назад до відділення. А на столі вже купа призначень і всі кричать моїх перших, а потім позапланово набрати кров, клізма, венфлон і так до вечора а в дванадцятій або першій ночі ти іще пишеш (списуєш ліки, що колов і кому), ревізія, що є чого немає, виписуєш на листку і молишся щоб ніхто не поступив.

Але саме цікаве звичайно на свята, особливо Новий Рік. Ну здавалося б сидіть їжте і пийте, вони ж наїдаються олів’є чи ще чогось і починається святковий феєрверк із пацієнтів, одного новорічного разу я нарахувала цілий хоровод із 30 клізм і це тільки клізми, без бомжів і просто крапельниць.

Все ніяк не можу забути одного випадку коли до відділення притарабанили корейців, і тут головне (у нас закрите відділення відвідувачів не пускають) перекладача немає. Прийшов наказ взяти аналізи, зробити процедури. Ну думаю Лобанов зміг і я зможу. Прийшла зрання, як має бути  трушу нервово руку корейцю і тицяю баночку, самим суворим виглядом говорю пісь-пісь і однією рукою вказую на туалет іншою (що з баночкою) прикладаю до області «пісяльного» апарату, санітарки полягали в коридорі. Одна з наших доблесних королев чистоти не витримала і спитала як буде проводитися збір на аналіз калу, всі уявили і знов залилися густим сміхом. Далі іще смішніше – аналіз крові із вени, а я вже ошелешено уявила як однією ногою наступаю на шию корейцю на льоту завязуючи джут і грізним поглядом вказую –тихо лежи виживеш. Ну в принципі десь так і було, а іще ніколи не забуду як у корейця очі стали як красиві блюдця від чайного такого сервізу часів як їх там цинь мінь чи дзень.

У відділенні дуже цікаві палати вони з маленькими коридорчиками і вікнами прямо у кімнату, такі покої називаються бокси. Так от вернемось до нашої веселої історії, стою така ошалівша, однією рукою тримаю шприц інша прощупує вену, пацієнт на межі фолу, так ще й видирає руку і щось белькоче на своїй мові, мені знадобилася нога якою притримувала руку, мій жест кулак перед лицем трохи втихомирив підопічного, але ж я не знала що за цим спостерігали не тільки феї чистоти, а і її лікуючий лікар, який вже вмився сльозами від сміху.

Ну думаю знов викличуть на п’ятихвилинці як особливо відмітившись. Мало мені всяких історій, так ще й ця. Я ж везуча…Одного чудового нічного разу, годин так у два ночі, мої любимі помічниці - феї чистоти прийшли з подарунком. Пацієнт в шоці по коліно, скажем так не дуже хотів процедури клізми, а я другі сутки ганяю по відділенню (бо хтось там не вийшов на зміну, а гроші потрібні, ну або ж вернуть хоч годинами), якимось макаром вломила на благословенне очищення організму. Ну ніби все як завжди : ляжте на бочок, ножки до себе, розслабтеся і оп і наконечник від клізмоньки (який завдовжки сантиметрів тридцять і товщиною в палець) тільки і засвистів, відчуваю ввійшов як ніж у масло, чую три літри водички тільки виром зафурчали у кружці, коли зазвичай рука затерпає тримати чашку есмарха, а тут невспіла навіть подумати.

Закінчивши з напутніми словами, замочивши інвентар, приходжу за роз’ясненням на приймальне відділення(далеко не йти слава Богу, спуститися з другого на перший поверх). А там дівчата тухнуть, питаючи як у мене справи.

Коротше кажучи, мені попався мужчина нетрадиційної орієнтації. Із ним поступав його коханий, ніжно тримаючи за руку навіть на унітазі, ніжно примовляючи –все буде добре, тут гарно потурбуються про твою попу. Як після цього жити?