Біси ридають у сторонці

-Ну все! Я зараз збираюся іду геть, на який біс мені це все. Гості всерівно вжеруться в зюзю ,без клоунади невже не проживуть, веселіться все сплачено. Лише батько тихо обійняв за руку ну куди вже втікати…Ммм-да мене викупили за купу ксероксів. Смішно до болю, оце то я дорого коштую. Ну де ж це гарне відчуття радості піднесення? Нема? На душі лише відчуття ніби табун котиків помітили двері до моєї душі. Боюсь навіть загадувати що ж на мене чекає із ним?

Вже всі гості набрані всіма видами горючого. Наречений весь час переховується з друзями, щоб не дай Бог не потягнула танцювати і обіймати. От сиджу за столом як дура, а взагалі чого як? Впевнено дура. Корсет не дає ні вдихнуть ні пожерти, голова пече і коле від споруди, яка зветься зачіскою. Як же я хочу додому, скинути цю всю мішуру, вмитися і відпочити. Зараз зловлю цю подлюку і все «го» додому, а краще спершу вбити і прикопати десь біля цієї забігайлівки і усе я в дамках. Ну якби вийшла заміж і хопа молода і красива удова… яка приваблива ідея, і як не страшно вона мені усе 

більше і більше подобається, так потрібно швидше звідси вибиратися поки не втілила думки у дію.

Перша шлюбна ніч теж дещо незабутнє, я, мій вже чоловік і між нами Валік при чому ім’я охарактеризовує повністю суть цього чудика, що предмет побуту що це чудо один в один, правда від валіка яким фарбують більше суті і користі чим від нашого дружби. Запах його носків та амбре вже обох подлюк, як неймовірний афродизіак, для свійської поросюшки.

-Ні, не буду цілу ніч думати за що? І чи мені це потрібно? Я як Скарлет Охара подумаю про це завтра. Можливо в голову прийде щось дійсно хороше, а може і ні. Та ні заснути ,ні навіть подрімати не дали.

-Посуньтеся гади, мені місця не вистачає. Ні, так ні сяк, ніяк не виходить. Може сковородою від тефаль, яку хтось подарував все рівно три штуки та й відразу і моментальне фото, ніхто нічого не помітить морда і так бита. Краще ногою поштурхаю чи хоч проверну. Тяжкі поскуди. Копнувши іще кілька раз ногою обох винуватців маленької трагікомедії, плюнула в їх сторону і пішла спати на підлогу.

-Так не піде, не для цього мама квіточку ростила ! Ви на ліжку, а я тут на твердій поверхні.

Зібгавши купу подушок, загарбавши всі ковдри, із переможною усмішкою розмістилась у вже зручненьке кубельце, поринувши у сон. Можливо хоч він принесе солодке марення.

-Спіть дикі пси поганих вам снів і нехай вас якісь клопи чи таракани покусають, ну хоч миші відбитки на мордах лишать на худий кінець.