֍ 34 ֍

Прогулянка зимою без верхнього одягу і нервове потрясіння залишили слід на здоров’ї дівчини. Яна застудилась.

- Добре хоч не ангіна чи ковід, - бідкалась мама.

Яна багато спала, їла цитрусові, пила чай. Передивилась «Гордість і упередження», «Віднесені вітром» і «Буремний перевал», за ними з’явився час на «Пліткарку». Їй сподобалась Блер Волдорф, як героїня яка має чіткі цілі, вміє знаходити союзників і досягати мети. 

Вона багато думала про своє минуле і майбутнє, говорила по відозв’язку з Лео і Катею, ігнорувала повідомлення від Ярика та Ніки. Вона замкнулась в своєму світі, де було затишно й безпечно. Де можна було пити чай під ковдрою разом з батьками, відчувати татове плече й мамин поцілунок в скроню. 

Звичайна застуда тривала два тижні і Яна «хворіла» б і далі, якби не повідомлення, яке не змогла проігнорувати. «Чекаю тебе завтра в залі о 10:00».

Яна не хотіла повертатись в танц зал, їй боліло і вона все ще відчувала себе зрадженою й приниженою, наче вчинок Ярика стався тільки вчора. Але й ховатися, не було в її натурі. Тож зібравши усі сили, начепивши на обличчя медичну маску, єдина задача якої була, сховати пів її обличчя від погляду тренерки, Яна зайшла в пустий танц клас. 

- Доброго ранку, Яна, - вийшла їй на зустріч зі свого «кабінету» Алла Дмитрівна. Поговоримо?

Яна махнула головою на знак згоди і сіла на лавку разом з тренеркою. 

- Що ти плануєш далі робити?

Яна лише знизала плечима, на питання наставниці: одна її частина хотіла все кинути, а інша – продовжити шлях танцівниці. 

- До мене приходив Лев. Точніше, він ходив на всі репетиції поки ти хворіла. Хлопець налаштований серйозно. Не буду брехати, з Яриком у тебе було більше шансів у конкурсі. І класична програма це не зовсім твоє, ти краще розкриваєшся в латині, а класику танцюєш на рівні з Левом. Тож шанси на перемогу в конкурсі у вас не великі.

- Ясно, - все це Яна і так знала.

- Але конкурс це ще не все, Яно. Так, це важливо і цікаво, але це тільки одна сходинка, один день. Якщо ти займаєшся танцями тільки заради одного дня на конкурсі і можливості постояти на п’єдисталі – ти програла. Бо навіть отримавши цю мить перемоги, ти не станеш щасливою. Я бачила безліч таких прикладів, коли ламались найкращі танцівники, вигоряли після перемоги чи за мить до неї.

- Тоді що, не брати участь в конкурсі? – пирхнула дівчина з обуренням.

- Брати, звичайно, - спокійно продовжила тренерка. Але сприймати конкурс, як контрольну в школі – це зріз знань, умінь і все. Чи впливає контрольна на твоє життя? Лише опосередковано, настільки наскільки ти це дозволяєш. Чи вчиш ти предмет тільки заради контрольної? Якщо так, то всі зусилля марні, адже знання зникнуть як тільки ти отримаєш оцінку. Чи ходиш ти в школу лише через контрольну? І головне, чи згадаєш ти цю контрольну і навіть оцінку яку за неї отримаєш через рік, п’ять чи десять? Все залежить від того значення яке ти їй надаси. Так само і з танцями, Яно. Ти хочеш танцювати чи ти танцюєш заради можливості постояти на п’єдисталі?

Дівчина замислилась, адже слова тренерки потрапили в саму ціль. Вона хотіла участі в конкурсі, щоб довести батькам серйозність своїх намірів. Насправді ж, вона просто хотіла танцювати. Вона хотіла відстояти свій вибір, а цього можна досягти і без конкурсу.

Обговоривши з тренеркою усі нюанси, Яна повернулась додому. Вона думала про своє майбутнє, яким би їй хотілось його бачити, а тоді відкрила пошуковик, щоб знайти потрібну інформацію і підготуватись до розмови з батьками. 

Якраз цього дня за вечерею мама протягнула Яні брошури з різних вишів. Напрями навчання були різноманітними: медична справа, менеджмент, психологія, юриспруденція. Шкода, що ніщо з цього не цікавило дівчину. 

- Мамо, дякую, але це мені не потрібно, - прямо сказала дівчина і поглянула на батьків, а після поділилась результатами сьогоднішнього пошуку й прийнятого рішення, – Я збираюсь поступати в Київський університет культури на спеціальність хореографія. Там перший семестр безкоштовний, а далі я здам сесію на відмінно і продовжу навчання за рахунок університету, тож вам це не буде нічого коштувати. 

- Доню, справа не у грошах. Ми турбуємось за твоє майбутнє, - почав батько.

- Он ваш Юра зламав ногу і все, ніяких танців. Чи оця твоя залежність від примх партнерів, - продовжила мама більш голосно й емоційно, тож пан Максим тимчасово уступив дружині першість у дебатах з дочкою.

- Я вже все вирішила, мамо, і я займатимусь танцями з вашою підтримкою чи ні.

- Доню, ми тебе підтримаємо, щоб ти не обрала, адже так, люба, - звернувся до дружини пан Максим. Ми з мамою хочемо для тебе кращого, але бачимо це краще по іншому. Але лише час покаже хто був правий. Це твоє життя і ти можеш робити в ньому все що вважаєш добрим для себе, а ми будемо поруч і допоможемо, якщо буде потрібно.

Пані Вікторія була не задоволена таким виступом чоловіка, вона переймалась за долю доньки, вважала, що та робить помилку і хотіла переконати її обрати більш надійну й стабільну професію. Проте наполегливість дитини і поступливість чоловіка, не залишили їй вибору. 

На наступний день завітала Катя і ще раз, тепер вже не по телефону, голосно обурювалась вчинком Ярика.