֍ 33 ֍

Настала ніч.

- Ти не пішов.

- Твоя мама дозволила мені залишитись.

- Дякую, що залишився.

Вони ще деякий час лежали в тиші в темній кімнаті. Десь за стіною тихо перемовлялись батьки. 

- Ти не дзвонив і я вже думала, що між нами все скінчено, - промовивши це слово, Яна поморщилась – сьогодні воно набуло інших сенсів і вже звучало з її вуст.

- Пробач, - згодом, тихий голос хлопця, продовжив - Я знав, що ти маєш рацію, що це мої ревнощі, моя невпевненість в собі і що саме я мушу з цим щось зробити. Та я уявлення не мав, як з цим боротись. Тоді в грудні, після нашої розмови, мені здавалось, що все в минулому. Ти вибрала мене, ти зі мною, отже я цінний для тебе і не варто більше сумніватись в цьому. 

Яна слухала Лева і не перебивала. Можливо, зараз не найкращий час для відвертих важливих розмов, та, зрештою, на них ніколи не буває вдалого часу чи місця. 

- Але в суботу, я наче побачив на яву усі свої страхи. Ярик, пробач, що нагадую про нього, але він так дивився на тебе, наче ти його і я повівся на це, як останній йолоп. 

- Завжди може з’явитись той чи та, - гірко додала дівчина, - хто захоче втрутитись, забрати чи просто покористуватись. 

- Розумію. Точніше, зрозумів за ці дні. Я не повинен був виговорювати щось тобі, а треба було одразу відверто поговорити з ним, поставити на місце. 

- Наступного разу так і зробиш, - Яна повернулась в обіймах хлопця і ніжно торкнулась його губ. 

- Яно, стосовно танців, - дівчина здригнулась, проте Лео продовжив, - все буде добре. В решті решт, ми з тобою теж готувались до конкурсу. Я старатимусь більше, займатимемось інтенсивніше і потрапимо на конкурс, а там ти усім покажеш, яка ти крута, сонечко. Вір, ми все зможемо.

Яна не мала слів, лише щільніше притислась до хлопця, сховавши своє обличчя під його підборіддям. Лео відчував, як від її сліз мокне горловина його светра і продовжував гладити спину дівчини.