֍ 23 ֍

Не в характері Яни було відкладати проблеми в довгий ящик. От і в питаннях сердечних, вона не стала ходити околяса. Щоб розібратись і продумати план дій, їй потрібна була тиша. Радилась вона тільки в крайніх випадках, а для цього треба на початку самостійно розкласти проблему по поличкам. Тож попрощавшись з подругою, вона дістала свій блокнот, що слугував щоденником, і почала писати. Писала про свої страхи, образи на Лео, сподівання і бажання, і ось коли на серці нарешті стало спокійно, вона почала тверезо оцінювати ситуацію.

По перше, Лео дійсно образився за ситуацію з Яриком, і його дійсно можна зрозуміти. Яна так захопилась, а ще втомилась за цей час, що не пояснила хлопцю, нащо їй ця прогулянка з партнером, не спитала його думки, а лише поставила перед фактом.

По друге, просто пояснити зараз хлопцю, що він для неї важливий, буде замало. Він вже закрився, і навряд чи одних слів буде достатньо, щоб його переконати. Отже, потрібен вчинок, щоб показати йому її почуття.

В їх стосунках саме Лео дивував побаченнями, сюрпризами, йшов на поступки. То може цього разу її черга?

Вирішено - зроблено.

Яна до ночі планувала завтрашній день, готувалась, переписувалась з Катею, щоб порадитись стосовно деяких моментів. Вже лягаючи спати, написала хлопцю традиційне повідомлення, отримала відповідь і спокійно заснула.

А на ранок, ретельно причепурилась: накрутила волосся, підфарбувалась, тепло вдягнулась і пішла в гості до Лео.

Добре, що пані Віра її впустила не зважаючи на ранній час недільного дня.

- Хлопці, ще сплять, Яночко. Зараз я Вадима підніму, щоб він вам з Левом не заважав.

- Дякую, Віра Павлівна, ви найкраща.

І не стримавшись, Яна обійняла маму свого коханого. Все ж вона дуже нервувала і куди правди діти, боялась, що Лео їй відмовить і вижене. Та відступати вже було пізно. Вслід за пані Вірою з кімнати виходив заспаний Вадим.

- Доброго ранку, півнику. Нащо о такій порі будити добрих людей?

- У мене сюрприз для Лео. І вибач, за незручності. З мене шоколадка.

- Де?

- Наступного разу, прийду не з пустими руками.

- Та ти і сьогодні, он з яким рюкзаком прийшла. Чи то все для братика? - посміхнувся хлопець.

- Все не відволікай дівчину. Іди в залі спи, якщо хочеш. А ні, так пішли на кухню допоможеш зі сніданком.

- О ні, я краще спати. Бувай, мала, - і хлопець попрямував до вітальні, а Яна зібравши усю свою рішучість, пішла в кімнату Лева.

Хлопець спав на животі і ковдра спустилась до попереку, відкриваючи голу спину й смужку боксерів. Яна ще не бачила хлопця без одягу і тому трохи зашарілась. Та все ж, побачене їй сподобалось. Напевно, Віра Павлівна не знає в якому вигляді спить її молодший син, інакше не пустила б дівчину в його кімнату; та не повертатись же назад тепер. Заспокоюючи себе такими думками, Яна кашлянула, постукала по столу, та Лео не прокидався і навіть пози не змінював. Тоді, дівчина наважилась підійти ближче, сіла навпочіпки біля ліжка, провела рукою по волоссю коханого і поцілувала в щоку. В решті решт вони вже цілувались, тож ці невинні дотики не повинні рахуватись, як вихід за межі дозволеного. Лео посміхнувся уві сні, та очі все ще не відкривав.

- Прокидайся, соня, - тихенько покликала Яна, вже роздумуючи над більш радикальними способами пробудження хлопця.

- Мм, Яна, - знов посміхнувся Лео, повільно відкриваючи очі.

- Привіт.

Лео подивився на дівчину більш осмисленим поглядом і різко сів на ліжку.

- Що ти тут робиш?

- Я прийшла, щоб покликати тебе на побачення, - несміливо сказала Яна. Вона бачила в його очах сумнів і безліч фраз по типу «треба було написати, попередити, прийти пізніше» і тому подібне. Та сказав хлопець зовсім інше:

- Добре, о котрій за тобою зайти?

- Взагалі то, наше побачення вже почалось і я викрадаю тебе на цілий день, - сказала заготовану фразу Яна.

Лео поглянув на неї з невірою та нічого не сказав. Сприйнявши ошелешення хлопця за гарний знак, хоча на справді вона все ж сподівалась на іншу реакцію, більш зацікавлену чи навіть захоплену, грайливу, та маємо, що маємо. Вперто вирішивши не засмучуватись, Яна приступила до розробленого плану. Вона потягнулась за рюкзаком і витягнула з нього термос, пакунок з власноруч приготованим печивом і замотані у фольгу гарячі бутерброди.

- І почнемо ми наше побачення зі сніданку, - поглянувши на хлопця, Яна вирішила іти ва банк, - Сніданок у ліжко.

Поки хлопець не отямився, вона спритно налила в ковпачок від термосу чай і протягнула разом із бутербродом Лео, а потім взявши частування і собі, сіла поруч. Якщо Лео і почувався не зручно, він нічого не сказав про це.

- Ти ж знаєш, що я міг приготувати чай на кухні і не треба було нести з собою термос.

- Знаю, проте так більш романтично, тобі не здається?

- Так в цьому щось є, - посміхнувся хлопець. Дякую за бутерброд. Смачно.

- Ось ще печиво, - Яна протягнула пакунок хлопцю, як тільки в нього звільнилась рука. Я сама вчора спекла.