֍ 19 ֍

Лео приїзжав лише в понеділок зранку і в школу йти не планував цього дня, тож побачитись з ним вони могли лише ввечері. Про пропозицію Ярика повернутись на танці, Яна так і не розповіла своєму хлопцю, адже таке, на її думку, не обговорюють по телефону. Вона провела усі вихідні за роздумами - що робити? як знову довіритись Ярику? як не втратити стосунки з Лео? як бути, якщо почуття до Ярика повернуться чи, якщо Лео навідріз відмовиться підтримувати її? Не дивно, що в школу Яна прийшла змучена й нервова. Вона досі не мала відповіді.

- Ярик, я сьогодні не прийду на танці і не можу поки нічого конкретного тобі пообіцяти, - відповіла Яна хлопцю, коли він перестрів її в коридорі школи.

Подив на обличчі Ярика, пояснив їй відсутність повідомлень і дзвінків від нього протягом цих днів. Він, як і Катя, був впевнений, що вона погодиться без усіляких роздумів.

- Добре, Яно. Напиши, як щось вирішиш, - хлопець розвернувся і пішов.

Уроки пройшли, як в тумані. Занадто багато думок, які роїлись в голові наче мухи, не бажаючи бути спійманими й систематизованими. Занадто багато питань без відповіді. І занадто багато емоцій. Взагалі, для Яни цього всього було занадто. В певний момент вона навіть пожалкувала за своїм старим життям – танці, не виказана закоханість до Ярика, навчання і дружні посиденьки, на яких Катя ділилась своїми розповідями про стосунки з Мишком. Як усе було чітко й зрозуміло, а головне – спокійно. На сьогодні її життя стало протилежним цьому слову. Вона в стосунках, у неї два партнери, подруга, як виявилось, їй заздрить. І хоч останнє вони проговорили і ніби як вирішили, проте ця тема стала неприємною і дещо розчарувала Яну, адже раніше вона ідеалізувала їх дружбу. 

Останній урок і вона піде до Лео додому, щоб усе розказати. Усі думки дівчини були зосереджені на тому, як і що вона скаже, і чого варто очікувати і як реагувати, якщо він розізлиться чи образиться. Подумки вона продумувала свій діалог, вибудовуючи аргументи й можливі контраргументи. Бо незважаючи на все, вона все ж таки хотіла знову танцювати з Яриком. З ним у неї значно більше шансів перемогти на конкурсі, а ще відпаде потреба у зміні костюму й танцювального взуття. 

Перебуваючи в своїх думках, вона і не почула слів вчительки мови й літератури, яка була за сумісництвом їх класною керівничкою. Можливо, і пряме звернення до неї самої проігнорувала б, якби Катя не штрикнула ліктем у бік. 

- Яно, ти що так і не провела опитування щодо різдвяного святкування?

Дідько. З усіма цими новинами й переживаннями, вона зовсім забула про доручення Марії Олексіївни. Стало соромно.

- Вибачте, я забула.

- Не очікувала від тебе, Бойко. Ну що ж, тоді пропоную зараз усім вам вирішити, як ви бачите святкування, а Яна, донесе ваше рішення до президента школи. Якщо не забуде.

Це було не справедливо, адже Яна вперше проштрафилась, а до цього всі роки вправно виконувала всі обов’язки й доручення. Та хіба щось доведеш? 

Однокласники почали пропонувати свої варіанти, які Яна ретельно записувала у блокнот, не пропускаючи жодної ідеї. Через те, що Марія Олексіївна витратила час уроку на організаційні питання, вона дала більше домашніх завдань, що не додало балів Яні в очах однокласників. 

Трохи засмучена і все так само знервована, вона прийшла у гості до Лео вперше з дитинства.

- Доброго дня, Віра Павлівна, я до Лева, - привіталась Яна з мамою свого хлопця. Якось вона не подумала про те, що може зустрітись із нею і як себе тепер поводити. Чи знає вона, що у них з Лео стосунки? А може, вона, взагалі, її не згадає?

- Проходь, Яночко. Влад уже побіг на навчання, а Лев заснув. Йди в кімнату. Пам’ятаєш де вона, чи тебе провести?

- Я пам’ятаю, дякую.

Яна постукала і увійшла. За ці роки кімната Лева і Влада змінилась, не було і сліду від двоспального ліжка, лего і старих постерів. Кімната була поділена на дві зони – навчання і спальні місця. Лео дрімав на вузькому ліжку. Дівчина не знала чи варто їй його будити чи краще почекати поки він сам прокинеться, і де саме чекати його пробудження – тут чи піти до Віри Павлівни? Усе ж таки вирішивши почекати в кімнаті хлопця, Яна витягла підручники і не витрачаючи час, почала робити домашнє завдання.

Через півгодини хлопець прокинувся. Він виглядав дезорієнтованим і ще сонним, дивився на Яну і наче забув, що сам запрошував у гості.

- Привіт, - першою привіталась Яна. Як добрався?

- Привіт. Важко. Малеча влаштувала в потягу дурдом і ми з Владом насилу їх заспокоїли. Навіть від проводника на горіхи отримали за їх поведінку.

- А зараз як почуваєшся? У мене до тебе важлива розмова, але вона почекає, якщо ти не в ресурсі.

Лео помітно напрягся.

- Почекай. Я вмиюсь, візьму нам щось перекусити, ти ж зі школи і ще не обідала, а потім поговоримо.

- Добре.

Хлопця не було хвилин десять і весь цей час, Яна нервово його очікувала. Усе ж таки, перенести розмову було малодушністю з її боку.

Лео повернувся вже більш зібраним та охайним. На таці він приніс дві тарілки з гречкою і котлетами, салат і чай з печивом.