֍ 14 ֍

Перше враження від відвідання молодшої групи було як не дивно позитивним. Лео не відчував себе аутсайдером, а на рівні з усіма повторював забуте й вчив нове, а Яна відчула себе суперзіркою, або ж великою рибою у малому ставку. Вона ловила на собі погляди захоплення від молодших дівчат, і залюбки допомагала їм зменшити помилки й покращити рухи.

Ала Дмитрівна мовчки тренувала їх пару, ніяк не коментуючи відсутність спеціального взуття у Лева й активну допомогу в тренуванні інших від Яни. Перед самим виходом з зали, Лео все ж пообіцяв, що займеться пошуком танцювального взуття, а Яна пообіцяла тренувати партнера поза залом.
Так, обоє у чудовому настрої, вони відправились на зовсім інше тренування, де вже ведучу роль повинен був виконувати Лео. Яна погодилась і далі відвідувати уроки з самозахисту, адже хлопець пішов їй на зустріч з танцями. Це здавалось чесним й справедливим щодо нього, а ще цікавим, адже Яні також хотілось проводити більше часу разом.

Та зайшовши у зал, дівчина побачила зовсім іншу картину. Замість жовтуватого світла ламп працював проектор зоряного неба, що освітлював увесь цей невеличкий зал, роблячи його схожим на чарівну печеру, ховаючи в тінь боксерські груші, ринг й не гарні стіни. В центрі залу був невеличкий столик накритий білою тканиною, що сягала підлоги. На столику у скляному високому кухлику стояв невеличкий букетик фіолетових сухоцвітів, нарізані фрукти на тарілочці, карамельний попкорн і дві чашки з паруючим какао.

- Як ти все це організував?

 
- Мені допоміг Даня, він як раз вийшов за кілька хвилин до нашого приходу, і місце позичив, тож ми сьогодні тут одні, - посміхнувся хлопець. Тобі подобається?

- Дуже, - видихнула Яна, зачарована атмосферою й тими зусиллями, які приклав хлопець, щоб її потішити.

- Пропоную подивитись фільм, а потім потанцювати, - тихо проговорив хлопець.

- Невже тобі вчорашнього й сьогоднішнього тренування не вистачило? – посміхнулась Яна. Пропоную обійтись лише фільмом. До речі, яким?

- «Пірати Карибського моря», - чомусь сумно протягнув хлопець.

- Ми ж його ще в дитинстві бачили.

- Помиляєшся, ми збирались його подивитись разом, та після того як я пішов з танців ти перестала зі мною дружити, тож дивився я його сам.

- Тоді давай це виправимо, - Яна обійняла хлопця. За ці два дні, вони так часто стояли в парі, що його тіло вже здавалось рідним і отак його обіймати було легко й комфортно.

Хлопець прокашлявся й вказав Яні на два крісла мішка, які розмістив біля столика, щоб було зручніше дотягуватись до смаколиків. Поки дівчина вмощувалась, Лео увімкнув на ноуті закачаний фільм і запустив його через інший проектор на вільну стіну. Далі він сів на інше крісло, взяв у руки кухлик з напоєм і дивився на екран. Відстороненість хлопця дещо напружувала Яну, адже вона не розуміла що з ним відбувається, в чому причина його раптової замкнутості. Можливо, варто було б відкрито це обговорити, та зараз у цій казковій атмосфері кіношного побачення, витрачати на це час не хотілось, тому вона вирішила просто насолоджуватись вечором і спостерігати за Лео і його настроєм.

Дівчина допила какао і поставила кухлик на столик. Вона бачила, що і Лео тримає вже порожню чашку, тому протягнула за нею руку і торкнулась його пальців, вони були холодними не зважаючи на теплий напій. Яна підсунула своє крісло максимально близько до Лео, взяла миску з попкорном і сіла. Тепер їх коліна й плечі торкались один одного. 

На екрані Орландо Блум і Джоні Деп вступили в сутичку, проте Яна була захоплена не сюжетом, а тими відчуттями тепла й млості, які з’явились у її тілі. Позатим, Лео здавався застиглою кам’яною брилою. Він жодного разу не поворухнувся з моменту як Яна підсіла ближче, навіть за попкорном не тягнувся. Усе це не влаштовувало дівчину, вона починала дратуватись і не могла зрозуміти ні своїх емоцій, ні дій хлопця. Коли терпіти таке ставлення стало не сила, Яна відсунулась, щоб прибрати попкорн і відчула, що тіло хлопця нарешті хоч трохи розслабилось. Вона різко повернулась і зловила його погляд. Розібрати хоч щось у його очах було не сила, як і зрозуміти про що він думає, а от свої бажання Яна розуміла повністю. Вона повільно протягнула руку до його вилиць, погладжуючи потягнулась до волосся хлопця і цим рухом стала ще ближчою до його обличчя. Їх погляди не відривались один від одного й кожен намагався розгадати думки один одного.

- Ти говорила, що мріяла про зорі, танець. – ніби під гіпнозом промовив хлопець.

- Це і є танець, Лео. Наш танець, тільки наш.

І дівчина перша потягнулась до губ хлопця. Ніжний дотик вологих губ, обійми з несміливими погладжуваннями спини, потилиці й волосся. Усе в середині тріпотіло від відчуттів, їх кількості, різноманіття й контрасту: ніжні губи й гострота зубів, по яким вона несміливо провела язичком, тепло обіймів й мурахи від його погладжувань. Одночасно хотілось зупинитись, щоб вхопити повітря й продовжувати, отримати більше, гостріше, стати ближче. Сама не очікуючи від себе, Яна подалась вперед і пересіла до хлопця, обхопивши його торс колінами. Обійми стали міцнішими, а поцілунок глибшим. На фоні лунав фільм, та чувся так, ніби вона знаходиться під водою чи в якомусь коконі. Не відаючи що робить, вона почала повільно тертися об хлопця, відповідаючи так на кожен рух його язика у своєму роті. Лео міцно стис свої долоні на її талії, відірвався від губ і схилився чолом до чола дівчини, переводячи подих. Яна не розуміла причини його зупинки, проте вирішила не наполягати на продовженні. Усі ці відчуття були новими й приголомшливими. Перший поцілунок перевершив усі її сподівання й мрії.