֍ 9 ֍

- Лео запропонував тобі зустрічатись? - репетує подруга в слухавку і точно виконує якийсь дикий танець, бо чутно як гупотить кінцівками.
- Тихіше, ще мої почують, а я їм говорити не збиралась, - мова йшла про батьків, реакцію яких Яна не могла спрогнозувати, а тому вирішила нічого не казати.
- Янко, я не вірила що щось вийде, але тепер, обіцяю ніколи в тобі не сумніватись. То яким буде наступний етап плану?
- Я не знаю. Не можу ж я прямо попросити його повернутись на танці. Чи можу?
- Можеш, але не одразу. Спочатку побудь супер чудовою дівчиною, а потім він закохається і ось тоді можеш вести його в танц зал.
- І скільки це займе часу? Конкурс у квітні, я вже й так місяць згаяла, - сумно протягнула Яна.
- Ну це тільки від тебе залежить, як швидко Лео закохається.
Завершивши розмову з подругою, Яна сиділа в сутінках біля вікна. Події цього дня були неймовірними й осягнути увесь масштаб події, яка поділила її життя на дитинство й дорослість, а саме так появу хлопця вона і сприймала, Яна все ще не могла. 
Він так просто це промовив - "Будеш моєю дівчиною", а в неї всередині все перевернулось. Це ж тепер як себе поводити з ним? А як діяти в школі? Як зреагує клас? І батьки, якщо дізнаються? І Ярик? 
Голова йшла обертом від думок, тож Яна вчинила звичним способом: увімкнула музику й почала танцювати. В такі моменти вона не повторювала завчені зв’язки програми, а імпрозувала, передаючи емоцію й настрій через рухи тіла. Інколи це були різкі й агресивні випади, іншого разу щось кокетливе й спокусливе, сьогодні ж її рухи були плавними й мрійливими. Вона прикрила очі, віддаючись мелодії, багато кружляла, а руки ніби креслили в повітрі магічні закляття й символи. Дівчина припадала до землі, вигиналась і знову піднімалась, починаючи повільно кружляти. Певною мірою це була її медитація, під час якої вона забувала про все на світі, відчуваючи себе частиною всесвіту. У всесвіту на всіх є план, отже з нею неодмінно все буде добре, вона там де має бути і в будь якому випадку буде у виграші.
Із цього умиротвореного стану її висмикнуло світло, яке раптово включили в кімнаті.
-    Знову танцюєш, Яно – зауважила мама. В кімнаті безлад, вечеря не тронута, за уроки, мабуть, і не сідала, я права?
-    Уроки на понеділок вже зробила, - про все інше сказати було нічого у своє виправдання.
-    Ох, доню, - зітхнула мама, - пішли вечеряти. Ми тебе кликали, а ти не чула за музикою.
-    Як перший навчальний тиждень пройшов? – поцікавився за вечерею тато. Він працює позмінно в порту, тож ми не часто бачимось в будні, графіки не співпадають.
-    Література, історія і анатомія, як завжди цікаво. А фізика, хімія й алгебра, це треш. 
-    А як з однокласниками стосунки, все ж півроку не бачились?
-    Теж нормально. Усе без  змін.
-    Що вирішила щодо танців, як тобі танцювати без Ярика?
-    Я ще в пошуку нового партнера.
-    Добре, доню. Якщо можу чимось допомогти – кажи.
-    Добре, тату.
З татом у Яни були легші стосунки, ніж з мамою: він її не критикував, обіцяв підтримку й допомогу, але чим він міг допомогти, вона не уявляла, чи як з ним говорити на особисті теми, це ж тато для якого вона досі маленька доця. Тому ось такі розмови, де він питав як у неї справи, а вона казала, що все добре, були їх максимумом. Від такого спілкування усі були задоволені: тато, бо ніби все контролює; мама, бо ніби не сама у вихованні дочки; Яна, бо до неї не лізли з порадами й настановами. 
Прибравши посуд, після вечері, Яна пішла у свою кімнату і включила комп, бо на телефоні батьки не дозволяли встановлювати інстаграм і тік ток. В інсті на неї чекав сюрприз – повідомлення від Лео. Вперше він написав їй, коли відправляв адресу спорт залу, тоді ж він підписався на неї і підтвердив її запит на стеження. Сьогодні було його перше повідомлення у статусі її хлопця.
«Привіт. Зустрінемось завтра ввечері?».
Яна сподівалась, що перше повідомлення буде якимось особливим. Хай не лист капітана Вентворта до Енн Елліот (герої роману Дж. Остін «Переконання» - прим. автора), але хоча б смайлик з сердечком був би приємним та хвилюючим. От як зрозуміти це повідомлення: він кличе її на побачення чи просто на дружню прогулянку? Все ж чоловіки вкрай не романтичні істоти.
«Це побачення?». Яні потрібна була конкретика, але згадавши розмову з Катею, вона швидко видалила це повідомлення. Супер чудова дівчина, якою вона повинна себе показати, так би не написала.
«Так, буду рада тебе побачити». Ось так краще. До цього повідомлення просився якийсь милий смайлик, та першою проявляти ніжності вона не хотіла, боялась, що Лео лише посміється з неї. Виключати можливості, що хлопець не серйозний і його пропозиція взагалі може бути розіграшом, не можна. 
«Тоді зайду за тобою завтра о 18:00».
Ще чого, щоб мама усе зрозуміла. 
«Краще біля АТБ». Цей супермаркет розташовано на першому поверсі її дому, тож якщо їх хтось побачить з Левом, то подумають що вони випадково зустрілись. Не найромантичніше місце для початку її першого в житті побачення, але що поробиш. Краще так, ніж пояснювати батькам, чому вона гуляє з хлопцем.
«Добре. До зустрічі».
І він просто вимкнувся. У всіх сучасних романах хлопець бажає доброї ночі, а він просто завершив розмову й вийшов. Може це дійсно розіграш? От як його зрозуміти?