֍ 5 ֍

Перший навчальний день можна прирівняти до свята першого вересня. Ти вдягаєш новеньке вбрання придбане спеціально для школи, береш новенькі ручки, зошити і щоденник. Ти ще радієш вчителям, які після відпустки бадьорі й веселі, ще не завалюють домашкою, не лякають контрольними й екзаменами, а проводять уроки на лайті і ти віриш, що ось цей предмет цього року стане найулюбленішим, адже так цікаво слухати вчителя. На перерві однокласники мігрують від парти до парти і всі розмови ще про літо, або про різні цікавинки, нові захоплення. Ще не час до одвічних тем - що нам задавали і дай списати. Яна любила перший навчальний тиждень навіть більше ніж за останній тиждень навчального року. Повно надій та мрій, що цього року станеться щось прекрасне й непересічне. Вона все ще вірила в дива.
А кожен таки отримує по вірі, бо інакше як дивом події першого навчального дня не назвеш. А ще кажуть, що понеділок важкий день, брешуть. 
По закінченню п'ятого уроку, до неї підійшов Лео; сам, за власною ініціативою, вперше за чотири роки. 
- Привіт, я дізнався в тренера щодо уроків самозахисту, - сказав він рівним без емоційним голосом, уникаючи погляду в очі. Справа в тому, що в нашому клубі такого не має, а найближчі курси знаходяться в Київському районі і починаються о 20:00. 
- Це пізно і далеко, батьки мене не відпустять, - не те щоб Яна сильно засмутилась, адже по справжньому ця ідея її не захоплювала, а от можливість заговорити з Марковим дала, тож Яна все одно була в виграші. 
- Я тут подумав, що якщо ти хочеш, я міг би тренувати вас з Катею. 
Яна відмітила певну нервовість хлопця. Видно було, що руки в кишенях стиснуті в кулаки, плечі напружені, і обличчя ще більш без емоційне ніж зазвичай. Дивна реакція. Але можливість тренуватись поруч з Лео значно спростить план зваблення, тож Яна відкинула власну нервозність, спробувала відкрито посміхнутись хлопцю і з ентузіазмом погодитись. 
- Тоді завтра о 18:00 чекатиму вас. Адресу скину в інсті. 
- Дякую. 
Лео повернувся за свою парту, а вже через кілька хвилин прийшло повідомлення з геолокацією. Поставивши сердечко, Яна прибрала телефон і зосередилась на книжці. Вона обожнювала художню літературу і любила читати саме друковані тексти, тому мала абонемент в найбільшу бібліотеку міста, а ще витрачала кишенькові гроші не тільки на речі для танців, а й на книги. До речі, Катя була такою самою книгоманкою, на цьому тлі вони свого часу і здружились. 
Повернувшись додому, Яна застала маму на кухні. 
- Пообідай перш ніж побіжеш на свої танці. 
- Я сьогодні не піду. 
- Знову? Вирішила кинути? - і не дочекавшись відповіді доньки, мама продовжила, - от і правильно. Час братись за голову і думати про майбутню професію, вступ до вузу. 
Це було не справедливо, адже Яна добре навчалась не зважаючи на часті тренування. А ще, вона неодноразово казала батькам, що бачить себе в майбутньому лише як танцівницю, мріяла про свою школу танців, але батьки вперто не хотіли її чути. І саме ця байдужість, стала необхідним поштовхом для Яни. 
- А знаєш, я таки піду сьогодні на тренування. Зараз поїм і піду. 
Вона закохає в себе Лео, притягне його на танці, переможе в конкурсі і тоді батьки нарешті зрозуміють серйозність її рішення. 
А на танцях все було саме так, як Яна і очікувала і як колись вже з нею було чотири роки тому. 
Після перших вітань всі стали на розминку, дівчата в першому ряду, хлопці позаду. Стандартні рухи для розігріву, далі основні елементи латини, а далі тренерка командує встати в пари і згадати минулорічні програми. Пари розійшлись по залу створюючи імпровізоване коло, в центрі якого залишилась самотня Яна. 
Ось саме тому вона й не хотіла йти на танці без партнера. Почуваєш себе другосортною. Тренерка вже не звертає на тебе уваги, колектив списав з рахунків, бо конкурси й концерти для тебе закриті, деякі дівчата дивляться, хоч і з прихованою, та все ж ворожістю, адже ти тепер їх пряма конкурентка за партнера і якщо вони захворіють, або прогуляють, ти займеш їх місце і вони це добре знають. І ось поки всі стоять парами, приймаючи позицію, Яна сама тримає за руку повітря. 
Почали з її улюбленої румби. Це танець контраст, ти ступаєш м'яко й граційно наче кішка, і в мить робиш гострий акцент застигаючи в певній позі немов струна; обходиш партнера, проводячи рукою по його плечі, а потім відкидаєшся на його руку ніби за мить відбудеться пристрасний цілунок. Вона мріяла, що саме під час румби станеться її перший поцілунок з Яриком. А тепер залишається лиш піднімати руку, прокручуючись навколо власної осі і тримати баланс без підтримки партнера. 
Далі заграла мелодія для ча-ча-ча. Тут вже менше плавності й більше ритму. Парам все важче утримуватись на відстані один від одного, адже фігури танцю змушують рухатись за діагоналлю й по прямій. Партнери захищають партнерок, маневруючи і ведучи пару в напрямку вільного місця, і чомусь його багато якраз біля Яни. На кінець танцю вона вже мала невеличке місце біля дзеркала, скорочуючи амплітуду рухів і не випрямляючи на повну руки, щоб не вдаритись у дзеркало. Та всім байдуже, Яна може і посунутись. 
Невеликий перепочинок і поки всі п'ють воду, Яна знову займає місце ближче до центру зали. Настрій на нулі, проте гордість не дозволяє взяти верх емоціям. 
Далі на черзі самба. Тут парам легше витримувати рух імпровізованим колом, тож Яну не зачіпають, хоч тримати весь час повітря у витягнутій руці, замість партнера, знову здається їй принизливим. "Щоб не плакать, я сміялась", писала Ліна Костенко і Яна з нею цілком погоджувалась. Тож старалась вдвічі більше, вправно прокручуючи стегна, та доводячи ноги до потрібної точки. 
- Раз і два, раз і два, - подумки відраховувала ритм, не даючи поганим думкам взяти гору. 
Скажений ритм джайву остаточно вивітрив усі думки з голови. Яна виклалась на повну, підстрибуючи легко ніби тенісний м'ячик. Вона обирала цей танець, для тренувань вдома, коли в неї щось не виходило і було  відчуття що руки опускаються від безнадії. Після джайву настрій завжди піднімався. Якщо румба була її танцем для мрій, то джайв для мотивації. 
- Не погано, думала що ви за весну і літо все забули, - хвалила Ала Дмитрівна. А тепер пасадобль. 
Цей танець вони почали вивчати в лютому. Тільки вивчили всі фігури, як почався карантин. Пасадобль не входив до обов'язкової конкурсної програми для їх вікової групи, тож Яна на ньому не надто зосереджувалась, і весною не повторювала, тож зараз, ще й без підтримки партнера, забула рухи і їх послідовність. Довелось відійти в бік, щоб не ганьбитись і не заважати. Залунали перші акорди мелодії, схожої на бойовий марш, хоча насправді це була корида. Партнер - тореадор, що прагне покорити свавільну партнерку. Півроку тому цей танець не справив на Яну жодного враження, проте зараз вона була зачарована. Їй так кортіло пропустити ці рухи й музику через власне тіло, відчути цей танець на повну і вперше, замість суму, розчарування й прагнення щось комусь (усім) довести, з'явилось бажання. Бажання бути в руках умілого партнера, танцювати й розчинятись в музиці й рухах, стати частиною танцювальної історії.