֍ 4 ֍

Святкова лінійка пройшла ніби як завжди та все ж якось по іншому. Не звично було бачити однокласників після довгого карантину й літа. Не тільки Яна змінилась зовні, але й всі інші. А ще, з'явились нові групки. Ті хто раніше дружив, зараз прохолодно вітались і розходились й навпаки, ті, хто кілька років не помічав один одного в класі, зараз щось жваво обговорювали.
Все це було дивним, адже Яна випала з шкільного процесу минулої весни, через переживання щодо танцювального конкурсу. Вона виконувала завдання, виходила в zoom на урок, та й по всьому, а в цей час однокласники листувались в мережі і навіть створювали zoom вечірки та zoom тренування. 
Ще одним відкриттям стала популярність її подруги. Схоже, поки Яна ще більш замкнулась в собі, Катя, навпаки, спілкувалась з усіма і всім подобалась. Їй привітно махали, з нею обмінювались якимись репліками, жартами. Виявилось, що Катя, активно чатилась з однокласниками у мережі. Вона навіть стала адміном телеграм каналу класу, куди і Яну запрошувала, та вона не встановлювала цей застосунок, тому і пропустила всі ці зміни та пертурбації в їх класі.
Пригнічувало Яну ще й те, що вперше за всі роки, вона не мала виступу на святковій лінійці. Зазвичай, вона приймала активну участь, а цього річ, через ковідні обмеження, дирекцією школи було вирішено скоротити програму заходу, обмежившись вітанням директора і зустріччю першачків.
Тож стояла Яна біля однокласників і відчувала себе зайвою, непомітною і самотньою. Коли ж з'явився Марків, як завжди холодно відсторонений, зверхньо окинув поглядом усіх навколо, Яна знітилась ще дужче. Вперше за стільки років вона уважно його роздивлялась. Він був високим, мав широкі плечі і трохи м'язів на руках, тож вишита сорочка на ньому зовсім не висіла, як на деяких хлопцях, а лиш підкреслювала мужній стан. Лео мав виразні карі очі з довгими віями, акуратний ніс, пухкі губи і художній безлад з темного волосся. Яна вперше відмітила привабливість Маркова і від цього дужче занервувала. Одна справа вибудовувати теорію зваблення і зовсім інша - спробувати підступитись до однокласника. Лео став біля свого друга й незмінного сусіда по парті - Сашка Скорика.
Залунав гімн України й усі перестали метушитись. Більшість, як і Яна, прикладали руку до серця, чувся тихий гомін від підспівування. Потім урочисто зайняли свої місця першачки у святкових вишиванках. Привітання від директора і ось вже всіх розпустили по класних кімнатах. 
- Пропоную відмітити початок навчального року й завалити до піцерії, - Катя висунула на загал ідею, яку вони з Яною напередодні запланували.
Почулись схвальні відгуки, усім хотілось урвати ще трохи літньої безтурботності, адже вже завтра почнуться перші уроки, сьогодні ж можна ще побайдикувати. Тож випурхнувши зі школи, разом з іншими учнями різних класів, 10-Б майже у повному складі, направився у бік популярної кафешки з прийнятними цінами і великими порціями.
- Бойко, невже і ти йдеш? - вигукнув Скорик, відмічаючи її серед присутніх. Яна і справді, майже завжди пропускала групові походи й гуляння, через репетиції, додаткові заняття чи просто через відсутність бажання бути там, де багато людей. Проте, щирий подив цього довгов'язого патлатого блондина, Яну розізлив.
- Звичайно, я що не частина класу?
- Що сьогодні репетиції нема? - обізвався Марків, ще й брову підняв ніби від здивування.
- Не має, - набурмосилась Яна. Адже без партнера, ходити на тренування було не приємно і навіть принизливо, тож вона почала їх пропускати, на що Алла Дмитрівна, навіть не звернула уваги. Тренерка мала й інші пари, і витрачати час на трагедію Яни не збиралась, - надто часто вона таке бачила і вже заздалегідь знала чим завершиться.
- Чого пристали, ходімо швидше, бо місце на веранді займуть, - відволікла на себе увагу Катя. Коли всі дійсно прискорились, вона притримала Яну.
- Ти чого агришся?
Яна вирішила, що повинна бути у спілкуванні з Лео більш легкою і не вестись на провокації, але на ділі все виявилось набагато важчим ніж планувалось.
- Бісить просто, і він і його друг, - гнів розправляв свої крила в її душі, але поглянувши в очі подруги, згадавши кінцеву мету їх плану, вона додала вже більш миролюбиво, - я ще раз постараюсь. Просто не була готова до випаду.
Їх велика компанія зайняла багато місця на відкритому майданчику кафе, зсунувши до купи три столика. Однокласники обмінювались історіями про літній відпочинок, жартували і показували один одному фотки на телефоні. Яна чесно намагалась взяти участь в обговоренні, тим паче їй було чим поділитись. Зміна в літньому таборі була насичена різними подіями й враженнями, і коли вона розказувала про своє літо Каті чи Ярику її рот не закривався, але тут і зараз, у цій великій компанії вона губилась, починала заїкатись, а тому всі її історії були короткими й безбарвними, й інші однокласники не сильно звертали на неї увагу, весь час перебиваючи в бажанні скоріше поділитись власними історіями. Через кілька спроб, у Яни опустились руки, їй нізащо не привернути до себе увагу Лео. Хлопець сидів відсторонено, був мовчазним й ніби зануреним у власні думки. Єдиний з ким він подекуди перекидувався фразами був його друг Сашко. 
Якби сильно Яні не кортіло піти, вона змусила себе залишитись з однокласниками аж до пізнього вечора. Після кафе було вирішено їхати в Аркадію [події роману відбуваються в Одесі], де погулявши, компанія відправилась на пляж, розмістившись в тіні дерев'яного настилу, попиваючи різні напої, продовжили спілкування під звуки морських хвиль й музики зі смартфонів. 
Яна вперше була поза домом о такій порі. Батьки не дозволяли їй вештатись містом по темряві, тому довелось збрехати мамі, що вона у Каті дивиться фільм. Брехати Яна не любила, але й піти й знехтувати можливістю неформального спілкування з Лео не могла. Хоча яке там спілкування, Лео продовжував вести себе відсторонено, проте ніхто його не смикав, ніби всі звикли до такої поведінки хлопця. А от Яну перевіряли на міцність. 
- Бойко, невже ти п'єш слабоалкоголку?  Народ, наша відмінниця бухає. Може і закуриш? - жартували дівчата. 
- Яно, купатись будеш? - запрошували хлопці, які могли собі дозволити скупатись у ніжній білизні. 
Раніше Яна б різко відповіла першим і холодно другим, та план зваблення полягав у тому, щоб показати себе милою й легкою, тому доводилось бути ввічливою з дівчатами, пропускаючи їх підколи й лише посміхатись на запрошення хлопців. Та все це було дарма, Лео на неї навіть не дивився. 
Близько десятої всі почали розходитись по домівкам. Знову гурьбою заскочили в трамвай, а там почали маленькими групками прощатись, виходячи на своїх зупинках. І о диво, на потрібній Яні зупинці разом з нею вийшла не тільки подруга, а ще і Лео. Його будинок знаходився у сусідньому кварталі. Без зайвих запитань, вони рушили в бік домівок разом. 
Втрьох вони перейшли дорогу і взяли шлях у напрямку домівок. Між ними запанувала тиша. Яна розуміла що це її шанс, проте в голові була пустка. От про що можна говорити з хлопцем якого зовсім не знаєш? З Левом чотирірічної давності вони могли обговорити нову серію "Гри пристолів", чи комп'ютерну гру (Лев тоді багато часу проводив за приставкою), чи останню книгу, яку Яна прочитала (вона обожнювала переказували йому сюжет у всіх подробицях, бо тільки він її ніколи не перебивав і не просив розказувати "коротше"). А про що говорити з цим Левом, Яна не знала і почувала себе ніяково.
- А як твоє літо пройшло, Лео? - прийшла на порятунок подруга.
Лео ніби виринув з роздумів і відповів рівним тоном.
- З братом у спорт таборі в Броварах. Він повіз своїх малих і мене взяв в якості асистента. 
- А чим Влад зараз займається? - Яна пам'ятала старшого брата свого приятеля, тож, нарешті, змогла бодай щось сказати. 
- Вчиться на факультеті культури і спорту і паралельно працює тренером  дитячої волейбольної команди. 
- Як твої успіхи в боксі? - це питання у Яни було заготовленим заздалегідь, адже усі, а особливо хлопці, обожнюють говорити про свої захоплення. Раніше, вона нізащо не спитала б подібного, бо була надто ображена на Лео за його підставу з танцями. Образа і зараз нікуди не ділась, навіть після стількох років, та кінцева мета вимагала певних особистих поступок, тож доведеться ховати негатив за сімома замками. 
- Тренуюсь, - хлопець виглядав здивованим, та швидко опанував себе. 
- А у вас у клубі не має курсів самозахисту для дівчат? Нам з Катею треба, - видала Яна ще одну заготовку. Вона берегла її на потім, як ще один спосіб зближення чи бодай теми для розмови в школі, та зараз вона гармонійно вписалась і дозволила продовжити тему. 
- У вас щось трапилось, дівчата? Хтось ображає? - якщо Яні не почулось, то Лео дійсно переживав. 
І тут він глянув на неї і продовжив розпитувати:
- Невдалі залицяльники проходу не дають? 
Яна ледь не збилась з кроку. Павза затягнулась, тож Катя знову прийшла на допомогу. 
- Ні-ні, це для профілактики та самозаспокоєння. То є такі курси? 
- Наче ні, та я попитаю і вам розповім. 
- Супер. А ось і мій під'їзд, я побігла. 
І подруга не попрощавшись побігла через дитячий майданчик до свого під’їзду, залишивши Яну і Лео наодинці. 
Лео повів Яну до її під’їзду в обхід майданчика, що трохи продовжило їх прогулянку, проте розмова не клеїлась. Лео мовчав, а Яна не знала що ще сказати. Зупинившись біля парадного, вона трохи пом’ялась, дістала магнітний ключ, а потім на видиху подякувала хлопцю за те що провів і побажала доброї ночі. 
- Доброї ночі, Яно, - відповів Лео. До зустрічі завтра в школі.