Яна поспішала до кафе.
Літні канікули добігали до завершення, лише позавчора вона приїхала зі зміни у дитячому таборі на березі Чорного моря, а сьогодні вже біжить на зустріч до Ярика, розпеченою асфальтованою дорогою.
Яна почувала себе щасливою. За місяць на морі вона набула гарної карамельної засмаги, а її довге й пишне русяве волосся місцями вигоріло на сонці і набуло ефекту мілірування. Виглядало все це в купі з великими очиськами кольору теплого шоколаду, маленьким кирпатим носиком, розсипом сонячних веснянок й пухкими рожевими губками вельми гарно. Вона й раніше була симпатичною, а за це літо якось витягнулась, з щічок зникла припухлість, нарешті виросли груди, і навіть хода трохи змінилась, - вона стала красунею.
Вчора їй вдалось випросити у мами омріяну обновку - міні спідницю з шортиками, як у її улюблених k-pop виконавиць, і тепер така одежина є і в неї.
Вдягнувши обновку і майку, яка за літо стала трохи затісною, кросівки і високі шкарпетки з прикольним зображенням єдинорогів, вона пішла на своє перше побачення. Адже це саме воно?
Шкода, що її ліпша подруга Катя ще не повернулась від бабусі, а вчора не відповіла на повідомлення. Тож отримати пораду не було в кого. З мамою якось незручно про таке говорити.
Яна сподівалась, що запрошення Ярика, це таки побачення.
В таборі хлопці звертали на неї особливу увагу, та дівчина берегла свій перший поцілунок для Ярика. Вона була закохана в нього вже два роки і схоже нарешті дізнається про взаємність.
Передчуття приємної зустрічі переповнювали дівчину емоціями через край. Підходячи до кафе, вона одразу знайшла очима Ярика, який сидів за столиком на терасі.
Хлопець мав світле волосся, зав'язане у гульку на потилиці, з вибритими скронями, блакитні очі, тонкі риси обличчя, рівну поставу; вдягнений у шорти кольору хакі й світлу вільну футболку. Він піднявся зі свого місця, зробив кілька кроків на зустріч дівчині й обійняв її.
- Привіт, я так скучив. Як твоє літо?
Яна зашарілась від близькості симпатичного їй хлопця, від його обіймів, приємного запаху чоловічого парфуму й слів.
- Привіт. Я тільки позавчора приїхала з моря. Там було класно. Місяць без батьківського контролю й додаткових занять. Тільки режим там теж був, але ми його обходили. Познайомилась з класними дівчатами й хлопцями, будемо тепер спілкуватись в інсті. Все супер, тільки танців бракувало. Але я там творчий конкурс виграла. Станцювала сольно ча-чу, довелось трохи переробити, але вийшло прикольно.
- А я з батьками і їх друзями їздив на Золоті піски в Болгарію. Море, сонце, а вечорами з Сашкою ходили до клубу, кожного вечора до нового. Створили свій рейтинг й запиляли відосики в тік ток.
Вони замовили по морозиву і продовжили обмінюватись історіями про літо. Коли морозиво було з'їденим і всі байки розказаними, Яна почала ділитись планами.
- Цього року точно візьмемо участь у конкурсі. Я моніторила, цього року його не відмінять і проведуть у квітні. Латина дається нам краще, тому пропоную не розпилюватись на обидві програми, а зосередитись лише на ній.
Яна і Ярик ось уже три роки були партнерами у бальних танцях. Минулого року, через початок коронавірусу, конкурс до якого вони готувались протягом двох років відмінили в останній момент. Для Яни це був удар рівний по силі з кінцем світу. Їй знадобився час щоб взяти себе в руки й з новою силою повернутись до тренувань спочатку онлайн, а потім повернувшись до залу. Дівчина заспокоїла себе тим, що все що не коїться то на краще, що в них буде ще можливість взяти участь у змаганнях.
- Янусь, тут така справа... я кидаю танці.
- Що?, - голос дівчини прозвучав так, ніби з повітряної кульки вмить випустили все повітря. І ось Яна хапає ротом повітря і не може вирівняти дихання.
- А як же конкурс? - тихо промовила.
- Ян, ну який конкурс?! У мене випускний клас, до ЗНО треба готуватись. Я для цього з тобою і зустрівся, бо на тренування не піду. У мене репетитор тричі на тиждень, ще планую взяту участь в МАНі (прим. МАН - Мала Академія наук - науковий конкурс для старшокласників).
- Але... як же я?
- А у тебе золота пора. Десятий клас - це лафа. Насолоджуйся поки можеш.
- Я не про це, - почала дратуватись Яна. - Як я без партнера танцювати буду?
- Сорі, Ян.
Катастрофа. Залишитись без партнера у бальних танцях, це все одно що поставити хрест на танцях взагалі. І найстрашніше, що Яна все це вже проходила чотири роки тому. Її попередній партнер - Лев Марків, з яким вона одночасно прийшла на танці у шість років, в один момент усе покинув, без будь яких пояснень. Цілий рік Яна танцювала одна. Що означало - жодних концертів, про конкурси й мова не йшла, на тренуваннях в задньому ряду і можливість відпрацювати в парі тільки тоді, коли хтось з дівчат не прийшов і можна стати в пару до іншого партнера. Ці партнери зазвичай були або менші ніж вона на зріст, або навпаки, надто дорослі, високі. Яна вже хотіла кидати танці, та потім з'явився Ярик. Він переїхав з іншого міста і цим врятував її. І ось тепер все повторюється. Тільки гірше. Де вона знайде вільного партнера її вікової групи?
І наче всесвіт вирішив її добити, за цією новиною сталась ще одна подія. До їх столика підійшла гарна блондинка і без вагань, як так і треба, підсіла до них.
#2463 в Любовні романи
#554 в Короткий любовний роман
#248 в Молодіжна проза
#39 в Підліткова проза
Відредаговано: 23.11.2024