танці на трамвайних коліях
синхронізація
я - дим.
я - попіл забутих надій,
порох порожніх куль
нездійснених мрій.
напівповний келих
екстатичних дум,
власний антигерой,
антагоніст,
що впав у своїх же очах,
який збирає серед туманних вулиць
остигаючий прах
минулих днів.
на парад
планет
і затемнення мертвих зірок
гематомами обернуся
на транскрипції
пізніх вересневих гроз
та морозних босих ночей,
коли ліхтарі наглухо вимерли,
і ти більше нічий,
і нічим не допоможеш собі...
я - раб свого ж божевілля:
мені не врятуватися,
в хроніках болю останній згорає лист,
тому що «приліт»,
тому що хтось сьогодні
знову не вийде на зв'язок
і зависне дзвінке питання
в повітрі
навіки без відповіді
«як ти?»...
за вітром.
за честю.
за славою.
сам заплутався, кого підносити,
а з ким у конфронтації плавити
чужі душі.
голоси шумлять голосніше мігрені,
але ти їх не слухай!
а як не слухати,
якщо здається,
що єдиний вихід -
у розбите вікно
на 17-му поверсі?
Відредаговано: 09.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
