МАРИНА
В машині пахло цитрусами і травами. Черговий дорогий аромат "Culti" під стать його дорогому авто і посаді, у Філа завжди все було йому під стать. Він був з тих людей, хто всьому знає ціну, і людям теж.
Я теж щось типу бренду "Culti", тільки серед жінок, теж "під стать".
Колись він сказав, що йому б хотілось побачити мене блондинкою, і я стала. Потім йому стало цікаво, як мені буде з довгим волоссям, і я зробила нарощування… Далі я дізналась, що у йього колишньої коханки були надуті губи і вже сама захотіла собі такі, щоб він тільки більше ніколи не зраджував…
— Майже приїхали, — голос Філа, який несподівано перервав тишу, змусив мене здригнутися. — Зараз завезу тебе і відʼїду до міста на пару годин.
— Але це твої друзі, а не мої, — сказала я дещо розгублено. — Я ж їх зовсім не знаю…
Я не любила нові компанії, тим паче ті, в які мене привозив чоловік. Ні, на людях я завжди була досить компанійською, я мала дві вищих освіти, великий викладацький досвід зі студентських років і вміла підтримати майже будь-яку бесіду. Але реально була собою тільки тоді, коли малювала. Тільки тоді я почувалась абсолютно вільною, а не пташкою в клітці.
— Ну, якраз заведеш друзів і собі, — врешті-решт відповів Філ. — Не весь час же сидіти в майстерні і малювати. Ти навіть нікому не показуєш ті картини.
Я прикусила губу. Згадала, що було коли я показувала йому щось. Певно, те, чого люди найбільше бояться це не ненависть чи якісь негативні почуття… Найгірше, що можна побачити в очах коханої людини і відчути на собі — це байдужість.
Той рівний погляд і похвала для галочки, момент, коли ти розумієш, що він тільки й чекає, коли відпрацює свій "подружній обовʼязок" по частині підтримки своєї дружини.
— Ти не випрямила волосся? — запитав, коли ми вже стояли перед воротами. — І знов це пальто…
Його уважний погляд пронизував мене наскрізь.
— Готувала тобі одяг на понеділок, — я знов почала виправдовуватись. — Ми ж повернемось пізно в неділю, я хотіла, щоб все було готове, і щоб ти не нервував…
— Не можна було все зробити заздалегідь? — дещо роздратовано сказав Філ, діставши мобільний і приклавши його до вуха. Вираз його обличчя одразу змінився, став добрішим, мʼякшим, на губах навіть заграла усмішка. — Кіре, привіт, ну впускай нас чи що? О, супер! — енергійно сказав мій чоловік, коли ворота перед нами розкрились.
Ми заїхали у двір і вийшли з машини. Ще було доволі світло, але все ж сонце починало заходити за обрій. Я мимоволі задивилась на червоний диск, який вже ось-ось мав сховатися за парканом…
— Марино, ну чому ти знов ніби не зі мною? — Філ легенько стиснув мою долоню, він часто так робив, щоб я повернулась "в реальність".
— Пробач, тут просто дуже красиво, — я мʼяко усміхнулась.
— Так, таких заходів сонця нема більше ніде, — почула я незнайомий чоловічий голос і знов аж здригнулася.
Підвела очі і побачила, що перед нами стоїть чоловік років тридцяти. Щось в його рисах здалось мені знайомим…
— Привіт, — він усміхнувся приємною теплою усмішкою і простягнув мені руку. — Я — Кір, а ти?
— Марина, — я теж простягнула йому руку, відчувала себе якось дивно, бо ніколи не потискала при знайомстві чоловічу руку.
— Дуже приємно, — він взяв мою долоню в свою і несподівано торкнувся її губами.
Я не любила фізичний контакт з незнайомцями тому майже одразу відсмикнула руку і сховала її в кишені пальто.
Точно, пальто. Воно не подобалось Філу. Вчора він хотів щоб ми купили мені щось нове з верхнього одягу, бо це було "ніяке"... Ну, це ж я сама обирала, а не він, тому не дивно, що для нього воно було ніяке…
Чоловіки тим часом теж потиснули руки і обійнялись, обмінялись парою реплік, а потім Філ плеснув мене по плечу:
— Ну, я залишу тебе на Кіра, добре? Скоро підʼїдуть інші, — він звертався до мене і я вже хотіла щось відповісти, але не встигла, бо він продовжив: — Кіре, коли буде твоя дружина і Міша з Оленою?
— Моя сьогодні пішла до якогось модного косметолога, то один з моїх подарунків на це восьме березня, — Кір махнув рукою. — Думав, піде на наступному тижні, але вона не стрималась.
— О, я Марині теж подарував те, що вона хотіла, — Філ несподівано обійняв мене за талію. — Так, кохана?
— Так, — я мʼяко усміхнулась і більше нічого не сказала.
Він майже весь тиждень перед святом казав, що підготував для мене особливий подарунок, щось, що мені дуже потрібно, але…
— О, дуже цікаво! — з ентузіазмом казав Кір. — І що ж це?
— Дайсон, — з гордістю сказав Філ, коли побачив, що я відводжу погляд і мовчу: те, що на його думку було подарунком мрії, насправді було потрібно йому ж, щоб я виглядала «ідеально», а не мені, тому авжеж той подарунок мене не вразив. — Штука для волосся, щоб воно було ідеально пряме.
— Якісь жінки весь час накручують своє пряме волосся, а інші навпаки випрямляють, — він усміхнувся. — Вічно їм все не так.
— Та ну, брате, вони то все для нас роблять, — Філ поплескав друга по плечу.