33. Кір. Ти дуже важлива для мене

Було дуже приємно нікуди не поспішати, а лежати довго в ліжку, а потім піти разом готувати вечерю. Тільки було шкода, що це щастя триватиме лише кілька днів... Але я вирішив не думати про майбутнє, а жити тут і зараз і насолоджуватися теперішнім моментом. 

— Що ж, минулого разу ми так і не почали роботу над твоїм блогом, то зараз можемо це зробити, — сказав я Марині. 

— Так, можна, — вона кивнула. — Я думаю, що як нам зняти, як я щось малюю?  Я читала що найбільші охоплення зараз отримують відео, це правда? 

— Так, і тоді можна відео викласти в різні соцмережі — в Інстаграм, Тік-ток і на Ютуб, — сказав я.  — Але в тебе тут немає нічого для малювання, то, мабуть, треба купити? Чи поїхати до тебе узяти? 

— Покажу тобі свою студію, можемо зняти це там? Філ ще жодного разу там не був, — відповіла Марина. — Він її не впізнає, навіть якщо побачить.

— Чудово, мені дуже цікаво подивитися, — сказав я. — Поїдемо туди завтра зранку? 

— Добре, — вона усміхнулась. — Я навіть думаю, що знаю, що намалюю… Але це буде секрет. Побачиш вже на місці.

— Мені дуже цікаво, що ти намалюєш, — я погладив її долоню.  — Але що б це не було, це точно буде щось, що сподобається людям. І про тебе треба обов’язково зробити якийсь ролик, щоб був ніби візитка…

— Але ти памʼятаєш нашу ідею? Я не хочу, щоб Філ одразу ж побачив мене і все таке… Як це зробити так, щоб він не впізнав…

— Може, вдягнути тобі маску і дати якийсь псевдонім, тоді буде ще загадковіше і цікавіше. Всі будуть думати, яка ж ти насправді і чому приховуєш обличчя…

— А що робити з голосом? — запитала Марина. — Хоча… Ну не можу ж я абсолютно змінитися… А от по одягу треба може взяти щось таке, що Філ не бачив, а може й купити щось нове, в новому стилі…

— Так, давай придумаємо тобі новий стиль, щось таке, що стало б твоєю фішкою. Що ти вважаєш головним у своїй творчості? 

— Не знаю, — вона почервоніла. — Певно, натхнення? Інколи мені прямо дуже хочеться малювати і я не можу стримуватись…Частіше за все це відбувається, коли трапляється щось не дуже хороше, — Марина відвела погляд, але потім знов подивилась на мене,  — Але цього разу… Цього разу привід для малювання буде хорошим, а не поганим. 

— Може, взяти за ідею якусь магію, що натхнення, немов магія, здатне змінювати світ на краще? І продумати для тебе якийсь такий чарівний образ, як у феї? 

— Можна, — вона кивнула. — Тоді можемо завтра зранку все підготувати, вдень зняти, а ввечері монтувати? Під футбол? До речі ти ж казав, що Філ обіцяв прийти… На футбол. Він же ще не казав, що не прийде?

— Я думаю, він подзвонить прямо перед матчем і скаже, що в нього не виходить, щось таке, — я усміхнувся. — Цікаво, що придумає за причину…

— А Аліса тобі ще не дзвонила? — Марина зітхнула. 

— Поки що ні…

І саме в цю мить пролунав телефонний дзвінок.

— Про вовка промовка… — усміхнувся я, поглянувши на екран телефона. 

Марина встала з-за столу і хотіла вийти з кухні, але я зупинив її:

— Залишайся, я думаю, що ця розмова не триватиме довго… 

— Добре, — вона сіла назад і торкнулась кінчиками пальців моєї долоні.

— Алло, Алісо, як ти? — сказав я. — Вже приїхала до Львова? 

— Так, — сказала вона. — Поселилася якраз в готель. 

— А коли в тебе конференція, завтра? — запитав я. 

— Завтра і післязавтра, — відповіла Аліса. — А потім поїду додому. Ти вже скучив?

— Так, якраз згадував про тебе, — я усміхнувся. — Добре, бажаю гарно провести час. 

— А ти що зараз робиш? — запитала вона.

— Вечеряю. Потім подивлюся якийсь фільм і буду спати. 

— Зрозуміло, ну, добре, тоді ще пізніше зідзвонимось? Ти теж дзвони, а то я подумаю, що ти не скучив насправді… 

— Так, наберу тебе завтра. Відпочивай, — сказав я, а подумки додав: “Хоча, мабуть, ти сьогодні точно не виспишся…” Але мені було, як не дивно, байдуже. 

— Люблю тебе, — раптом сказала Аліса.

— І я тебе,  — відповів я, але дивився при цьому на Марину. 

Почув, як вона тихо зітхнула і в цю мить дзвінок перервався. 

Марина в цю мить подивилась на мене, але майже одразу відвела погляд.

— Тобі сумно? — я підсунувся ближче і обійняв її.  

— Трохи, — тихо зізналась вона. — Пробач…

— Мабуть, я теж би почувався так само, якби ти розмовляла з Філом. Дивно, але я зараз зовсім не ревную Алісу до нього, хоч і знаю, що вони сплять разом. А от тебе ревную і дуже сильно…

— Я відчуваю те ж саме, — Марина кивнула. Хотіла сказати ще щось, я бачив це, але все ж не стала. 

— Ти дуже важлива для мене, — сказав я. — Хочу, щоб ти була щаслива. 

— Я щаслива, бо ти поруч, — вона пригорнулась до мене, сховавши обличчя. — Дуже…