16. Бо це він... Бо це — вона...

МАРИНА

Ми з Філом стояли в передпокої. Він був з невеликою сумкою:

— Не скучай тут без мене, займись шопінгом, купи новий одяг на весну…

— Ага, — я кивнула, опустивши погляд. 

Було сумно, що наш шлюб перетворився на щось незрозуміле, але в той же час я сама була в цьому частково винна, бо ж мені самій хотілось проводити час не з чоловіком…

— Я тобі подзвоню, все, бувай, — він поцілував мене в щоку і вийшов з квартири. 

Я замкнула за ним двері і пройшла до вітальні. Сіла на диван і дістала мобільний, подивилась на чат з Кіром. Вже був вечір, певно, він зараз проводив час з дружиною… Але дуже хотілось написати йому.

Я навіть почала писати повідомлення, однак несподівано побачила, що він теж щось пише.

Серце одразу забилось частіше і я перестала писати, очікувала, що напише Кір.

“Аліса поїхала на кілька днів, тому ми можемо зустрітися”, — написав він. 

"Цікаво, Філ теж поїхав…" — відповіла я дещо розгублено.

Все ж не хотілось вірити, що вони дійсно отак практично у відкриту поїхали кудись разом…

“Дивно, я до нього дзвонив, він сказав, що прийде до мене на футбол ..”

"Він сказав, що його не буде до неділі, а коли мав бути ваш футбол?" 

“У суботу, — він написав ще одним повідомленням. — Дивно, Аліса теж поїхала сьогодні і саме до неділі…”

"Думаєш, вони разом?" — коли написала це, серце чомусь закалатало в грудях швидше і сильніше. 

“Якщо й так, то що нам заважає теж провести ці вихідні удвох?” — він поставив смайлик. 

"Дійсно…" — відповіла я і почервоніла, хоча Кір цього, само собою, не бачив. — "Я дуже хочу провести ці дні з тобою…" 

“Тоді чого ми чекаємо? Збирай речі, і я заїду за тобою!”

"Добре", — написала я. — "Буду готова за годину…"

Чомусь серце ніяк не хотіло заспокоюватись. Невже вийде, що ці пару днів ми проживемо разом, прямо як справжня пара, а не просто коханці?... 

Я тільки-тільки встигла зібрати все необхідне, коли на телефон прийшло ще одне повідомлення, в якому Кір писав, що вже під будинком. 

Сьогодні я вдягнула ніжнорожеву сукню і невисокі підбори, нарешті на вулиці було достатньо тепло для подібного одягу. 

Вийшла з будинку і побачила його машину. Швидко підійшла до неї і закинула речі в салон, одночасно вітаючись з Кіром:

— Привіт, давай швиденько відʼїдемо, — останнє сказала, вже сідаючи біля нього. 

— Добре, — усміхнувся він. — Ти така гарна сьогодні!

— Дякую, — я відчула, як до щік знов приливає кров. 

Хотілось поцілуватися з ним, але тут точно було не місце для подібного…

— Поїдемо прямо додому? — запитав він, уважно дивлячись на мене. Я подумала, що мабуть, він зараз відчуває десь те ж саме, що і я…

— Давай, — я кивнула. 

Він усміхнувся і ми поїхали в напрямку квартири. Я знов відчувала себе ніби на першому побаченні… Хвилювалась. Певно тому що ці дні ми дійсно житимемо разом, прямо як пара. Я не очікувала такого запрошення, тож була дуже схвильована.

Коли Кір припаркував машину, ми вийшли, Кір дістав свою і мою сумки і ми пішли до підʼїзду. Я одразу ж згадала той наш вечір… В ліфті і біля квартири як і тоді нічого не відбувалось, але щойно ми зайшли до передпокою і Кір поставив сумки, він  одразу ж обійняв мене і почав цілувати. 

— Я весь цей час думав про тебе, — прошепотів він мені на вухо. — Не міг дочекатися, поки знову тебе побачу. 

— Я теж, — на видиху сказала я, тілом йшли мурахи, він так сильно впливав на мене… 

Хотілось знов сказати, що я кохаю його, але цього разу я все ж змогла себе стримати. 

— Ходімо до спальні? — він зазирнув мені в очі. — А потім усе інше…

— Ходімо, — кивнула я. 

Він взяв мене за руку і повів до спальні, а коли ми туди зайшли, то він відкинув з ліжка покривало і посадив мене туди. Потім сів поруч і притягнув мене до себе. Дивився мені в очі і усміхався. 

— Це таке щастя, що ми можемо нікуди не поспішати, — сказав Кір. — У нас так багато часу…

 — Так, — я не відводила погляду від його очей.

Хоча в голові була інша думка. Часу не так багато, як хотілось би… Але я мала насолоджуватись хоча б тим, що мала… 

Дивитись йому в очі, відчувати його дотики… Цього достатньо для щастя, бо це він. 

Він не поспішаючи роздягав мене, обціловуючи кожен сантиметр тіла. 

— Я кохаю тебе, — сказав раптом, коли я вже була в його обіймах, і ми притискалися одне до одного так тісно, немов боялися, що варто хоч трохи відсторонитися — і все скінчиться…

В цю мить я відчула себе найщасливішою людиною в світі… Дивилась йому в очі і розуміла: не обманює… Він дійсно кохає мене так само сильно, як і я його…