30. Філ. Хочу неплатонічного…

Коли я їхав додому, то набрав хлопців на СТО і запитав, що там з машиною Марини, чи не пошкодила вона диски. Але ті сказали, що вона їх навіть не викликала… Що ж, вона соромʼязлива, може, не хотіла користуватись тим, що моя дружина і все таке, і викликала інших майстрів? Вона ж знала, як я не люблю, коли вона мене соромить при знайомих…

Але все одно мене не покидало якесь дивне відчуття. Аліса казала, що вони з Кіром могли б бути разом в цю мить. З одного боку, я дійсно був не проти, щоб вона відчепилась від мене, а з іншого… Все ж, це трохи било по моєму его. 

Коли я вже припаркував машину і зайшов до будинку, то подумав, що треба якось трохи розпитати її, але як?... Ні, певно, це погана ідея, але все ж…

Коли я зайшов додому, Марина одразу вийшла до передпокою.

— Привіт, — сказав я, знімаючи куртку. — Що там в тебе сьогодні трапилось?

— Пробила колесо, — відповіла вона. — Я до тебе подзвонила, але ти мабуть був зайнятий… 

— Так, у мене була важлива зустріч, я на неї навіть телефон не брав. Ти ж знаєш, зараз телефони все підслуховують, — я зітхнув. — І як ти впоралась? Чому не подзвонила на СТО наше? Хлопці б точно приїхали і допомогли, поки я зайнятий.

— Я зустріла одного знайомого, він допоміг, — сказала вона, відводячи погляд. 

Я одразу насупився, але намагався стримати це негативне відчуття.

— Кого ж? — запитав я. — Кіра? — все ж не зміг промовчати, дурень…

— Так, — сказала вона. — Ну, він допоміг замінити колесо, думаю і ти так само би вчинив, якби зустрів, наприклад, Алісу на дорозі…

— Ну, тут ти маєш рацію, — я кивнув. — Добре, піду помию руки, що там на вечерю? 

— Я через те колесо боялась, що не встигну нічого приготувати, і замовила доставку. Будемо їсти суші, — відповіла вона.

— Зрозуміло, — я був не дуже задоволений, але вирішив не подавати виду. Зайшов до ванної, вимив руки, а потім узяв телефон і написав Алісі: 

"Марина дійсно була з твоїм чоловіком, він міняв їй колесо. Він тобі розповів?" 

“Ні, він мені нічого про це не сказав,” — відповіла вона.

"А що він сказав? Де був? Чи ти не питала?" — запитав я.

“Ну я прямо не питала, сказав що втомився на роботі, щось таке…”

"Вони бачаться. Але не починай розбірок… До речі, що в тебе завтра? У мене для тебе є сюрприз. Але тільки якщо ти будеш слухняною дівчинкою і не накоїш дурниць."

“Ти маєш на увазі, що мені не треба казати Кіру, що я все знаю?”

"Саме так. Ти ж хочеш зустрічатись зі мною? Чи вже передумала?" 

“Хочу”, — написала вона. 

"Якщо будеш слухняною, то будемо разом. Зустрінемось завтра на квартирі? У мене є до тебе цікава пропозиція, але про це не в повідомленнях." 

“Добре, — відповіла Аліса, — поговоримо в квартирі”. 

***

 — Марино, я їду у відрядження до Львова з вечора четверга, — сказав я за вечерею. — До неділі включно.

— Добре, — кивнула вона, і мені здалося, що ця новина її обрадувала. — Що тобі підготувати? 

— Одяг підготуй. Щось спортивне, зручне, і щось ділове, солідне, для зустрічей, — попросив я. — А завтра мені треба буде довше попрацювати все підготувати перед цією поїздкою. Дай бог розширю мережу завдяки ній…

***

Я купив букет червоних троянд, найдорожчий в магазині. Хотів, щоб Аліса не дулась і дійсно не накоїла якихось дурниць.

Коли подзвонив в квартиру, вона одразу її відчинила і зі здивуванням поглянула на квіти:

— Це мені? З якої нагоди? 

— Так, — я простягнув їй квіти. — Красивій жінці треба дарувати подарунки. І це не єдиний мій подарунок, — я усміхнувся і обійняв її, зазираючи їй в очі. — Хочеш поїхати зі мною на вікенд в гори?

— Хочу, — вона усміхнулася. — Але що ми скажемо нашим “половинкам”? 

— Я вже все продумав. У мене ділова поїздка, а у тебе буде конференція, знайди щось у Львові, якийсь захід стилістів, я думаю Кір не буде вдаватись в деталі? — запитав я.

— Та по ідеї не повинен, він якийсь зараз взагалі наче на своїй хвилі, — сказала Аліса. 

— Вони зустрічались вчора, ото він і замислений… Може, думає, чи спати з Мариною, чи ні, — замислено сказав я.

— Є люди, які перед цим думають? — вона засміялася. — Ти точно не з таких!

— Такі як ці двоє саме так і вчиняють, — я теж засміявся. — Не здивуюсь, якщо вони тупо дивляться одне на одного і червоніють, як першоклашки. 

— Ну, Кір не такий, — видно їй стало образливо за свого чоловіка. — Він просто кохає мене, я в цьому впевнена. Може, йому й подобається Марина, але не думаю, що він мене зраджує.

— Тоді чому він не розповів тобі про їхню зустріч вчора? — я усміхнувся. 

— Може, не хотів, щоб я ревнувала його… Просто поміняв їй колесо, що тут такого? 

— Ти б хотіла, щоб так було, але будь готова, що все може бути і не так, — я знизав плечима. — І прошу, контролюй свої емоції. А якщо хочеш контролювати чоловіка, то не їдь зі мною в поїзку.