28. Марина. Не турбуйся ні про що…

 — Справді? — він зазирнув мені в очі, стискаючи мої пальці. 

— Так, — я кивнула, не відводячи погляду.

Серце калатало, як скажене… Я ніколи не відчувала себе так схвильовано, як в цю хвилину.

 — Тоді, може ми поговоримо в більш спокійній обстановці? У мене є квартира, в якій я жив до одруження з Алісою. Можна там посидіти. Бо раптом нас тут хтось побачить із знайомих, такий закон підлості часто спрацьовує…

— Добре, — погодилась я, знов почервонівши.

— То, може, зараз і поїдемо? — мені здалося, що він хвилювався.

— Поїдемо, —  я кивнула…

***

Ми підʼїхали на різних машинах, вирішили, що так буде зручніше. Вийшли, пішли до підʼїзду… Я ніколи не відчувала себе так, як зараз. Не знаю, що на мене найшло в цю секунду. І в підʼїзді, і в ліфті не відбувалось нічого особливого. Ми обидва мовчали, лише інколи дивились одне на одного і відводили погляд.

Хоча, може то тільки я відводила, а він все ще дивився?

Коли двері в квартиру відчинились і ми увійшли, то Кір  раптом повернувся  і рвучко обійняв мене. Але вже не так, як на вулиці, не по-дружньому. Його губи знайшли мої губи, поки він зачиняв двері, а потім…

Я плавилась в його обіймах, плавилась від кожного дотику і поцілунку. Ніколи в житті не відчувала нічого подібного. Його руки були такими ніжними, але в той самий час такими владними і сильними… Він обіймав, гладив мене, і робив все це, так і не відриваючись від моїх губ…

За якусь мить, я навіть не памʼятаю, як, ми опинились в спальні. Він обережно вклав мене на ліжко, немов я була якоюсь дорогоцінною річчю і він боявся мені нашкодити.

— Тобі зручно? — запитав, зазираючи мені в очі. 

— Так, — тихо відповіла я, а потім з моїх губ зірвалась інша фраза: — Здається, я кохаю тебе… Пробач…

 — Ти неймовірна…. — прошепотів він, знову цілуючи мене і розстібаючи мою сукню. 

Я тихо видихнула повітря. Тіло тремтіло в передчутті, я ще ніколи в житті не тремтіла від чужих дотиків та поцілунків так сильно, як сьогодні… Мої руки самі собою потягнулися до його шиї і обійняли. Я хотіла, щоб він був якомога ближче… Хоча б один раз у житті…

***

Я лежала у нього на плечі і думала про майбутнє. Треба було ось-ось вставати з ліжка і виходити, але мені було страшно… Боялась, що коли ми вийдемо з квартири, то він більше не захоче мене бачити… Раптом він подумає, що все це було помилкою?... Що я якась розпусниця чи щось таке?... 

Я притиснулась до нього трохи сильніше і сховала голову у нього на плечі, ніби запамʼятовуючи кожну мить, бо не знала, чи колись ми ще будемо настільки близькі, як зараз…

— А про сторінку ми не поговорили, — сказав він. — Може, завтра зустрінемося знову? 

— Давай, — тихо сказала я, не дивлячись на нього.

Тільки ще сильніше пригорнулась, запамʼятовуючи запах його тіла, його голос, те, яким він був на дотик… Це було дуже дивне відчуття… 

— Якщо, звісно, я зможу про щось говорити, — пробурмотів він. — Коли ти поруч, у мене прямо зносить дах…

— У мене те ж саме… Зараз я така щаслива, — тихо відповіла я. — Але мені трохи страшно…

— Чому? — здивовано запитав Кір. 

— Що буде далі… З нами… — я говорила дуже тихо. — Певно, я дурепа, ну хто думає про такі речі після одного разу… Пробач… 

 — Ти просто дуже чутлива, — сказав він тихо. — Що буде? Буде все те саме, що й сьогодні… Якщо, звісно, ти цього хочеш…

Він обережно торкнувся губами мого вуха, немов хотів сказати щось таке, що ніхто не мав почути…

— Хочу, — так само тихо відповіла я. 

Я хотіла всього поруч із ним, це була щира правда… Не шкодувала, що зізналась, бо я дійсно кохала його. Здається, це сталось тоді, коли ми тільки-тільки побачились… Ніколи не вірила в кохання з першого погляду, але схоже саме це зі мною і трапилось… 

 — Тоді не турбуйся ні про що, — тихо сказав він. — Дозволь мені тепер піклуватися про тебе…