26. Аліса. І що, ти зовсім не ревнуєш?

— Ну, молодець, — я трохи спохмурніла. — То ти маєш вже їхати до неї? 

— Зараз, спитав, що вона робить, — сказав Філ. — О, відповіла. Каже, що вона в кафе, тільки заїхала. Вечеряє… Цікаво, вона ніколи не вечеряла сама в кафе. 

— То, може, вона не сама? — запитала я. 

— Думаєш, твій чоловік міг би скласти їй компанію? — Філ зазирнув мені в очі.

 — А давай поїдемо і перевіримо, — раптом спало мені на думку. 

— Погана ідея, — Філ похитав головою. — Памʼятаєш, що я тобі казав? Мені ці всі розбірки не потрібні. 

 — А ми не будемо розбиратися, просто подивимось і все, — мені чомусь було дуже важливо переконатися, що з Мариною там не Кір, а хтось інший. Або вона узагалі сама…

— Я пас, — він знизав плечима. — Я вже казав, я не буду в те лізти. Мені тільки краще, якщо вона відволікається, хай це й бʼє по его.

 — І що, ти зовсім її не ревнуєш? 

— Сказав же, по его це бʼє, — Філ зітхнув. — Але я вмію розставляти пріоритети і думати про майбутнє. Зараз мені вигідніше нічого не робити, навіть якщо вона з кимось.

 — Ти сказав “зараз”, а потім все ж хочеш щось зробити? Розлучитися з нею? 

— Коли це я дав привід думати, що я хочу розлучитись? — запитав він. — Я такого не казав і нічого тобі не обіцяв, Алісо. Думав, ми весело проводимо час, нам добре і цікаво і так, це така пригода. А ти, значить, так не думаєш? 

Мені стало образливо від таких його слів.

 — Ми витратили багато часу на обговорення твоєї дружини, — холодно сказала я. — Мені треба додому, вибач. 

— Ну не дуйся, — він підійшов ближче і обійняв мене. — Тобі хіба погано зі мною?

 — Мені добре, але я не хочу сваритися з Кіром, — сказала я. — Якщо ти не хочеш розлучатися з дружиною, то логічно й те, що мені хочеться бути в нормальних стосунках з чоловіком. І я збираюся помиритися з ним. 

— Це правильно, — він чмокнув мене в губи. — Думаю, в тебе все вийде, ти вмієш робити приємне, думаю, він розтане, було б бажання.

 — Я в цьому не сумніваюсь, — я виклично усміхнулась. 

— Не думай, що я не розумію, що ти намагаєшся зробити, — він теж усміхнувся і погладив мене по щоці. — Але не забувай, мені самому не вигідно, щоб ваш шлюб розпався. Тому я не стану бігати за тобою, просити щоб ти з ним не спала чи щось подібне. Такого не буде, Алісо. Навіть якщо це теж трохи бʼє по моєму его. Я все ще за пріоритети.

— І все одно ти не спиш з Мариною? — я підняла брову. 

— А я обіцяв з нею не спати? — відповів він питанням на питання.

 — Ну ти вчора казав, що не спиш з нею…

— Поки що не сплю, це правда, — Філ кивнув. — Але це не означає, що зовсім не буду. Все одно ми подружжя, як і ви з чоловіком. Ти ж з ним спала?

 — Це наше особисте життя, — сказала я.  — І я не буду тобі про це нічого говорити. 

— А сама чомусь випитуєш, — він знизав плечима. — Якщо тебе щось не влаштовує, ми можемо не зустрічатись. Я не збираюсь терпіти істерики чи якісь вимоги. Думав, ми будемо насолоджуватись часом разом.

 — Я думаю, нам варто домовитись одразу, якщо ти хочеш дійсно насолоджуватися нашим спільним часом. Хай Марина і Кір будуть для нас табу. Я не хочу про них чути і говорити, принаймні, тут, у цій квартирі. 

— Ти сама запитала тоді, коли  я відповідав на повідомлення. Мені треба було обманути тебе? — запитав він.

 — Я знаю, що ти ще той юрист, тож завжди викрутишся, — я махнула рукою.  — Все, тепер уже точно запізнююся. Я пішла. Прибереш тут сам. 

— Не дуйся, — він знов коротко чмокнув мене в губи. — А завтра виклич клінінг чи що, я теж поспішаю, прибирати не буду.

 — Добре,  —  я взяла ключі, — виходь, я зачиню двері.

Настрій був якийсь не такий, як мав би бути після романтичного побачення. Але я вирішила, що нічим Філу не зобов’язана. Ми просто проводимо час разом, а насправді він мені ніхто. Тож я не повинна засмучуватися через нього. 

Коли ми зачинили двері і вже виходили, Філ взяв мене за руку:

— Не дуйся, Алісо, — повторив він. — Не хочу, щоб ми розставались так.

 — Я справді поспішаю, вибач, — я зазирнула йому в очі. — Давай спишемося ввечері. 

— Хоча б поцілуєш мене? — він торкнувся кінчиками пальців моєї щоки.

Я обняла його і поцілувала. 

 — До зустрічі, — сказала, усміхнувшись.

— До зустрічі, — він теж усміхнувся…